Жовте чудовисько совалося на своїх ношах з роздратованим виразом на величезному і круглому, як пиріг, обличчі. Товстун буркнув щось гіскарскою — слів Тиріон не зрозумів, але з тону й так було все ясно.
— То це була ще одна ставка? — схилив карлик голову набік.— А я пропоную все золото Кичери Кастерлі.
Виляск батога він почув раніше, ніж відчув його дотик: батіг тонко і пронизливо свиснув у повітрі. Тиріон крекнув від його удару, але цього разу зміг утриматися на ногах. Подумки він повернувся на початок подорожі, коли найважчою його проблемою було вирішити, яке вино в середині ранку більше пасує до равликів. «Ось що трапляється, коли ганяєшся за драконами». З його вуст зірвався сміх, і покупців у першому ряду забризкало кров’ю і слиною.
— Тебе продано,— оголосив торгаш. І знову його вдарив — просто так. Цього разу Тиріон упав.
Один з охоронців поставив його на ноги. Інший уже ратищем списа підштовхував Пенні вниз із помосту. На їхнє місце вели нового невільника. Цього разу дівчину років п’ятнадцятьох-шістнадцятьох, не з «Селейсорі Корана». Тиріон її не знав. «Приблизно такого самого віку, як Данерис Таргарієн». Работоргівець роздягнув її догола. «Бодай такого приниження ми уникнули».
Тиріон понад юнкайським табором подивився на мури Міріна. Брама здавалася надійно зачиненою... а якщо розмовам у загородах для рабів можна вірити, поки що Мірін залишається вільним містом. За цими крихкими стінами рабство і работоргівля заборонені. Досить просто потрапити за цю браму — і Тиріон знову стане вільною людиною.
Але зробити це буде важко, не покинувши Пенні. «А вона захоче взяти з собою собаку і свиню».
— Це ж буде не так уже й жахливо, правда? — прошепотіла Пенні.— Він заплатив за нас дуже багато. І ставитиметься добре, правда?
«Якщо ми гарно його розважатимемо».
— Ми надто цінні, щоб обходитися з нами погано,— запевнив її Тиріон, а по спині в нього й досі бігла кров від останніх двох ударів батога. «Та коли наші вистави набриднуть... а всі вистави колись набридають...»
Наглядач їхнього нового хазяїна вже чекав, щоб забрати їх; з ним було двоє солдатів і запряжений мулом віз. Довговидий, з обмотаною золотим дротом борідкою, наглядач зачесав своє жорстке рудо-чорне волосся на скронях назад, виплівши дві пазуристі руки.
— Які милі маленькі створіння,— промовив він.— Ви нагадуєте мені моїх діток... от тільки дітки мої мертві. Я про вас добре дбатиму. Назвіться.
— Пенні,— прошепотіла карлиця тоненьким переляканим голоском.
«Тиріон з дому Ланістерів, законний лорд Кичери Кастерлі, ти, лицемірний черв’як».
— Йолло.
— Сміливець Йолло, розумниця Пенні, тепер ви — власність шляхетного і доблесного Єзана зо Каґаза, вченого і воїна, шанованого серед мудрого панства Юнкая. Вважайте, що вам пощастило, бо Єзан — добрий і щедрий хазяїн. Ставтеся до нього як до батька.
«Залюбки»,— подумав Тиріон, але цього разу притримав язика. Понад усякий сумнів, незабаром доведеться виступати перед новим хазяїном, і ще один удар батога він просто не витримає.
— Батько любить свої особливі коштовності, тож леліятиме вас,— казав тим часом наглядач.— А до мене ставтеся як до няньки, яка ростила вас змалечку. Дітки так і звуть мене — Нянько.
— Лот номер дев’яносто дев’ять,— оголосив торгаш.— Воїн.
Дівчина продалася дуже швидко і зараз вирушала до нового хазяїна, притискаючи одяг до маленьких груденят з рожевими пипками. На її місце на помості двоє работоргівців витягнули Джору Мормонта. Лицар був голий, у самій стегновій пов’язці, спина кривавилася від шмагання, а обличчя так запухло, що його важко було впізнати. Він був по руках і ногах закутий у ланцюги. «Хай покуштує того, чим годував мене»,— подумав Тиріон, однак зовсім не відчув задоволення, побачивши здорованя-лицаря в такому жалюгідному стані.
Навіть у ланцюгах Мормонт мав загрозливий вигляд: лютий крем’язень з величезними ручищами і накачаними плечима. З отим жорстким темним волоссям на грудях він більше схожий був на звіра, ніж на людину. Підбиті очі були прикрашені синцями й нагадували на потворно набряклому обличчі два темні провалля. На одній щоці стояло тавро: бісова маска.
Коли работоргівці висипали на борт «Селейсорі Корана», сер Джора Мормонт зустрів їх з мечем у руці — встиг зарубати трьох, поки його здолали. Товариші загиблих готові були його вбити, але капітан заборонив: бійця завжди можна продати за грубі гроші. Отож Мормонта прикували до весла, батожили до півсмерті, морили голодом і затаврували.
— Великий і кремезний,— оголосив торгаш.— І має багато злості. У бійцівському кублі влаштує гарну виставу. Хто почне з трьохсот?
Ніхто не хотів починати.
Мормонт не звертав уваги на мішаний натовп — його очі були прикуті до старовинних різнобарвних цегляних мурів далекого міста за блокадними лініями. Тиріон легко читав вираз у його очах: «Так близько — і так далеко!» Бідолаха повернувся запізно: Данерис Таргарієн уже заміжня, сказали, сміючись, охоронці біля загороди для рабів. Собі за короля вона взяла мірінського работоргівця, заможного і шляхетного, а коли було підписано і скріплено печатками мирний договір, у Міріні знову відчинилися бійцівські кубла. Інші раби не вірили охоронцям, бо Данерис Таргарієн ніколи б не уклала мир з работоргівцями. Вони її кликали «миса». Хтось пояснив, що це означає «матір». Скоро срібна королева вийде зі своїм військом з міста, шепотілися раби, змете юнкайців і розіб’є рабські кайдани.
«А потім спече нам лимонний пиріг і поцілунками зцілить наші рани»,— подумав карлик. Він не вірив у королів-рятівників. Якщо треба буде, він сам подбає про їхнє з Пенні звільнення. Грибів у носаку його чобота має вистачити для них обох. А Хрумові й Гарнюні доведеться самим про себе дбати.
Нянько й досі інструктував нові трофеї свого пана.
— Робіть усе, що скажуть, і не більше, і житимете, як маленькі лорди, балувані й обожнювані,— пообіцяв він.— Але якщо ослухаєтеся... але ж ви ніколи не ослухаєтеся, правда? Тільки не мої любчики.
Простягнувши руку, він ущипнув Пенні за щічку.
— Ну, тоді двісті,— казав тим часом торгаш.— Такий лютий здоровань вартує утричі більше. А який з нього вийде охоронець! Жоден ворог не наважиться до вас наблизитися.
— Ходімо, мої маленькі друзі,— сказав Нянько,— я покажу вам нову домівку. В Юнкаї ви житимете в золотій піраміді Каґаза і їстимете зі срібних тарілок, але тут ми живемо просто, у скромному солдатському наметі.
— Тоді так: хто дасть мені сотню? — гукнув торгаш.
Нарешті з’явився покупець, але накинув тільки п’ятдесят срібняків. Він був худий, у шкіряному фартусі.
— Сто п’ятдесят один,— сказала бабця в бузковому токарі.
Один із солдатів підсадив Пенні на віз.
— А хто ця бабця? — запитав його карлик.
— Заріна,— відповів солдат.— Купує дешевих бійців. М’ясо для героїв. Ваш Друг скоро помре.
«Ніякий він мені не друг». Але Тиріон, обернувшись до Нянька, несамохіть промовив:
— Не можна їй його віддавати.
Нянько примружив на нього око.
— Що ти там писнув?
— Отой,— тицьнув Тиріон пальцем у Мормонта,— учасник нашої вистави, наш ведмідь. Бурмило і дівиця мила. Джора — бурмило, Пенні — дівиця, а я — бравий лицар, який її рятує. Я кручуся навколо нього і лупцюю його по яйцях. Страшенно смішно.
Наглядач скосив оком на торжище.
— Отой?
Торги за Джору Мормонта досягли двохсот срібняків.
— Двісті один,— сказала бабця в бузковому токарі.
— Ваш ведмідь. Ясно.
Наглядач кинувся крізь натовп, нахилився до неосяжного юнкайця на ношах і зашепотів йому на вухо. Хазяїн кивнув, затрусивши подвійним підборіддям, і підніс угору віяло.
— Триста,— гукнув він задиханим голосом.
Пирхнувши, бабця відвернулася.
— Навіщо ви це зробили? — запитала Пенні загальною мовою.
«Гарне питання,— подумав Тиріон.— І справді — навіщо?»