Надворі й далі сніжило. Виліплені зброєносцями сніговики розрослися до моторошних велетів — височенних і страхітливо потворних. Між двох стін снігу Теон у супроводі Горобини простував до богопралісу: доріжки між фортецею, вежею і залою перетворилися на лабіринт крижаних шанців, які доводилося розчищати від снігу щогодини. В цьому замерзлому лабіринті легко було загубитися, однак Теон Грейджой знав кожен поворот.
Побілів навіть богопраліс. Ставок попід серце-деревом укрився тоненькою кригою, а різьблений лик відростив собі крижані вуса. В таку годину годі було сподіватися опинитися з давніми богами сам-на-сам. Горобина потягнула Теона геть від північан, які молилися перед деревом, у безлюдне місце під стіною касарні, поряд з теплим болітцем, яке відгонило тухлими яйцями. Теон побачив, що навіть воно по краях береться кригою.
— Зима на підході...— промовив він.
Горобина кинула на нього злий погляд.
— Ти не маєш права навіть вимовляти гасло лорда Едарда. Ніколи. Після всього, що ти зробив...
— Ви теж убили хлопчика.
— Це не ми. Я тобі казала.
— Словеса — це суховій...— («Вони не кращі за мене. Ми однакові»).— Ви вбили всіх інших, то чому ж його — не ви? Жовтий Дик...
— ...смердів так само, як і ти. Козел.
— А малий Волдер був козеням. Убивши його, ви нацькували Фреїв на Мандерлі — дуже хитро, ви...
— Не ми! — Горобина схопила його за горло і, втиснувши в стіну касарні, мало не вперлася своїм обличчям у його.— Ще раз це повториш — і вирву твого брехливого язика, братовбивце.
Теон вишкірив поламані зуби.
— Не вирвеш. Тобі потрібно, що він провів вас повз чатових. Без мого брехливого язика вам не обійтися.
Горобина плюнула йому в обличчя. А тоді, відпустивши його, витерла долоні об стегна, немов забруднилася від одного доторку до нього.
Теон розумів, що не варто її роздрочувати. Вона по-своєму така сама небезпечна, як Шкуролуп і Деймон Потанцюй. Але він змерз і змучився, в голові гупало — він уже багато днів не спав.
— Я накоїв чимало жахливих справ... зрадив своїх, перекинувся на інший бік, наказав убити людей, які мені довіряли... але я не братовбивця.
— Бо хлопці Старка ніколи не були тобі братами, ага. Ми знаємо.
Так і було, але зараз Теон зовсім не це мав на увазі. «Вони мені не рідні, та навіть якби й були рідні, я їх не чіпав. Ми вбили простих мірошниченків». Теонові не хотілося думати про їхню матір. Він знав мірошничку багато років, навіть спав з нею. «Великі груди з темними пипками, солодкі вуста, веселий сміх. Таких радощів мені вже більше не пізнати».
Але не було сенсу розповідати це Горобині. Вона йому не повірить, так само як він не вірить їй.
— На моїх руках є кров, але не кров братів,— втомлено промовив він.— І мене вже покарали.
— Недостатньо,— відвернулася від нього Горобина.
«От дурепа». Теон, може, і зломлений, але у нього є кинджал. Легко було б висмикнути його й загнати їй між лопаток. На це він ще здатен з усіма своїми зламаними і вибитими зубами. Можливо, це буде навіть милосердно: швидкий кінець замість того, що їм влаштує Ремсі, якщо спіймає.
Смердюк, мабуть, так і вчинив би. Мабуть, вчинив би, сподіваючись потішити лорда Ремсі. Ці шльондри хочуть викрасти дружину Ремсі — хіба міг би Смердюк таке допустити? Але давні боги його впізнали, вони називали його Теоном. «Я був залізнородним, сином Балона Грейджоя і законним спадкоємцем Пайку». Обрубки пальців свербіли і сіпалися, але він не витягнув кинджала з піхов.
Коли повернулася Білка, з нею було ще четверо жінок: сухорлява сива Міртл, Верба Відьма з довгою чорною косою, Френя — широка в поясі та з велетенськими цицьками, Голлі зі своїм ножем. Вдягнені в потерті сірі домоткані сукні, як служниці, на плечі вони накинули брунатні вовняні плащі, підбиті кролячим хутром. «Немає ані мечів,— побачив Теон,— ані топорів, ані келепів — ніякої зброї, крім ножів». Плащ Голлі застібався на срібну брошку, а Френя під плащем намотала від пояса попід самі груди конопляну мотузку, від чого видавалася ще товстішою, ніж була насправді.
Міртл принесла одяг служниці і для Горобини.
— У дворі повно дурнів,— попередила вона,— які готуються до походу.
— Уклінники,— презирливо пирхнула Верба.— Його можність лорд наказав — мусять виконувати.
— Вони всі загинуть,— радісно цвірінькнула Голлі.
— І вони, і ми,— сказав Теон.— Навіть якщо нам вдасться проминути чатових, як ви збираєтеся вивести леді Арію?
— Шестеро жінок прийшло — шестеро йде геть,— посміхнулася Голлі.— Хто дивиться на служниць? Старківна перебереться на Білку.
Теон глянув на Білку. «Вони майже однакові на зріст. Може спрацювати».
— А як вибереться сама Білка?
Білка відповіла сама за себе.
— Через вікно спущуся в богопраліс. Мені було дванадцять, коли брат узяв мене на першу вилазку на південь, за вашу Стіну. Там я і отримала своє ім’я. Брат казав, що по деревах я лажу, як білка. Відтоді я перелазила Стіну шість разів туди й назад. Думаю, з кам’яної вежі тим паче зможу спуститися.
— Задоволений, Перекинчику? — спитала Горобина.— Починаймо.
Величезна кухня Вічнозиму займала цілу будівлю, розташовану на випадок пожежі далеченько від головних палат і фортець. Усередині аромати змінювалися щогодини — мінливі парфуми, в яких змішувалися запахи смаженини, пражу й цибулі, свіжоспеченого хліба. Під дверима кухні Руз Болтон поставив варту. Коли годувати треба стільки ротів, берегти слід кожен шматочок. Навіть кухарі й кухарчуки були під постійним наглядом. Однак вартові знали Смердюка. Любили поглузувати з нього, коли він приходив по воду на купіль для леді Арії, але далі глузувань заходити не наважувалися. Знали, що він — цуцик лорда Ремсі.
— Королевич Смердючий прийшов по гарячу воду,— оголосив один з вартових, коли перед ним постав Теон у супроводі служниць, і відчинив двері.— Тільки швидко, поки не випустили все тепло.
На кухні Теон схопив за руку першого-ліпшого кухарчука.
— Гарячої води для м’леді, хлопче,— наказав він.— Шість повних цебер, і щоб була по-справжньому гаряча. Лорд Ремсі воліє бачити дружину рожевою і чистою.
— Ага, м’лорде,— мовив хлопчик.— Секунду, м’лорде.
«Секунда» тягнулася набагато довше, ніж хотілося б Теонові. Не було жодного чистого казана, тож хлопцеві довелося вимити один, перш ніж набирати в нього воду. Потім ледве дочекалися окропу, а потім ще довше чекали, поки воду переллють у цебра. Весь цей час Абелеві жінки ховалися під своїми каптурами. «Вони все роблять неправильно». Справжні служниці завжди дражнять кухарчуків, куштують страви, хапаючи шматочок то одного, то іншого. Горобина зі своїми змовницями-сестрами не хотіла привертати уваги, але через їхнє похмуре мовчання вартові дуже скоро почали кидати на них похмурі погляди.
— А де Мейзі, Джез і решта дівчат? — запитав один з чатових у Теона.— Ті, що приходять зазвичай?
— Леді Арія висловила невдоволення,— збрехав Теон.— Минулого разу, поки донесли воду, вона була вже геть холодна.
Гаряча вода парувала, розтоплюючи сніжинки, які падали з неба. Процесія рушила назад лабіринтом крижаних шанців. З кожним кроком вода холоднішала. Проходи були забиті вояками: озброєними лицарями у вовняних сюрко і хутряних плащах, солдатами зі списами за спиною, стрільцями з ненапнутими луками та жмутками стріл, вільними вершниками і грумами, які вели румаків. У Фреїв на грудях були герби з двома вежами, а у вояків Білої Гавані — тритон з тризубом. Рухаючись крізь сніг у протилежних напрямках, представники двох ворожих домів сторожко поглядали одні на одних, але мечів не оголювали. Не тут. «А от у лісі все може бути інакше»,— подумав Теон.
Двері Великої фортеці вартувало півдюжини гвардійців Страхфорту.
— Знову клята купіль? — вигукнув сержант, побачивши цебра гарячої води. Долоні він сховав од холоду під пахви.— Вона вчора ввечері купалася. Як може жінка забруднитися у власному ліжку?