Але вартові за дверима кулилися, підставивши спини крижаному вітру зі снігом. Навіть сержант кинув на жінок лише побіжний погляд. Теон відчув до нього і його підлеглих жалість. Ремсі з усіх них шкуру злупить, коли дізнається, що дружина втекла, а що він зробить з Німаком і Квасним Аліном, навіть думати не хочеться.
Відійшовши від фортеці буквально на десяток кроків, Горобина опустила порожнє відро, й так само вчинили її сестри. Великої фортеці вже й видно не було. Двір перетворився на білу пустелю, повну приглушених звуків, які дивно відлунювали крізь метелицю. Навколо виросли крижані шанці — спочатку до коліна, потім до пояса, потім вище голови. Теон перебував у самому серці Вічнозиму, навколо всюди замок, але його не видно і знаку. Так наче вони з жінками загубилися у краю вічної зими, за тисячу льє за Стіною.
— Холодно,— схлипнула Джейн, бредучи поряд з Теоном.
«А скоро буде ще холодніше». За мурами замку чекає зима, вишкіривши крижані зуби. «Якщо вдасться туди потрапити».
— Сюди,— промовив Теон, коли дійшли до перетину трьох проходів.
— Френю, Голлі, йдіть з ними,— наказала Горобина.— А ми будемо з Абелем. Не чекайте на нас.
З цими словами вона розвернулася й, пірнувши в завірюху, пішла до великої зали. За нею поквапилися Верба і Міртл, і на вітру виляскували їхні плащі.
«Зовсім збожеволіли»,— подумав Теон. Втеча малоймовірна навіть з усіма шістьма Абелевими жінками, а лише з двома вона взагалі неможлива. Але вони зайшли задалеко, щоб повернути дівчину в спальню й удати, що нічого не було. Отож Теон узяв Джейн за руку й потягнув до Бійничної брами. «Це лише напівбрама,— нагадав він собі.— Навіть якщо вартові нас пропустять, крізь зовнішній мур проходу немає». В інші вечори вартові завжди його пускали, але він тоді був сам-один. З трьома служницями він так легко не пройде, а якщо вартові зазирнуть Джейн під каптур і впізнають дружину лорда Ремсі...
Коридор звернув праворуч. Попереду, за пеленою снігопаду, роззявила пащеку Бійнична брама, обабіч якої стояло двоє вартових. Вони тримали восьмифутові списи.
— Хто йде? — гукнув один з чатових. Теон не впізнав голосу. Обличчя було сховане під шарфом. Виднілися тільки очі.— Смердюче, це ти?
«Так»,— збирався сказати Теон. Натомість він несамохіть озвався:
— Теон Грейджой. Я... я привів вам жінок.
— Бідолашні хлопчики замерзли,— мовила Голлі.— Ану зараз я вас зігрію.
Прослизнувши повз вістря списа, вона потягнулася до обличчя гвардійця, щоб, скинувши підмерзлий шарф, поцілувати його в губи. І тої миті, коли її вуста торкнулися його вуст, вістря ножа уп’ялося йому в шкіру нижче вуха. Теон бачив, як розширилися очі чоловіка. Коли Голлі відходила, на її вустах блищала кров, і з рота чоловіка, коли він падав, теж побігла кров.
Другий вартовий тільки рота роззявив, коли Френя схопила ратище його списа. Якусь мить вони боролися, тягнучи списа, поки жінка не викрутила зброю з його пальців і не ляснула його ратищем у скроню. Чоловік поточився, а вона, розвернувши списа, тільки й крекнула, заганяючи гостряк йому в живіт.
Джейн Пул пронизливо заверещала.
— Трясця,— вилаялася Голлі.— Тепер на нас накинуться уклінники, навіть не сумніваюся. Тікайте!
Однією рукою Теон заткнув Джейн рота, а другою схопив за стан і потягнув повз мертвих вартових у браму, а потім через замерзлий рів. Мабуть, давні боги й досі їх оберігали: підйомний міст був опущений, щоб захисники Вічнозиму мали змогу швидко виходити на зовнішні укріплення. Ззаду почувся сигнал тривоги, потім тупіт ніг, зазвучала сурма на внутрішньому мурі.
На мосту Френя зупинилася й розвернулася.
— Біжіть уперед. А я затримаю уклінників.
У своїх великих долонях вона досі стискала закривавленого списа.
Заки дісталися сходів, Теон уже спотикався. Перекинувши дівчину через плече, він почав підйом. Джейн уже припинила опиратися, та й вона була така маленька... але на сходах під сніжком ховалася слизька крига, і на півдорозі Теон оступився й важко гримнувся на одне коліно. Заболіло так, що він мало не випустив дівчину й на мить злякався, що далі вже не зможе йти. Однак Голлі знову поставила його на ноги, й разом вони нарешті витягнули Джейн на зубчасту стіну.
Прихилившись до зубця й відсапуючись, Теон почув унизу крики: Френя у снігу відбивала атаку півдюжини гвардійців.
— Куди тепер? — гукнув Теон до Голлі.— Як нам вирватися звідси?
Лють на обличчі Голлі змінилася жахом.
— Ох, чорти твоїй матері! Мотузка,— істерично зареготала вона,— мотузка у Френі.
І тут вона крекнула і схопилася за живіт. З нього стирчала стріла. Голлі стиснула її рукою, і між пальців їй побігла кров.
— Уклінники на внутрішньому мурі...— видихнула вона, і тут у неї між грудей з’явилася друга стріла. Голлі потягнулася до найближчого зубця — і випала назовні. Сніг, який вона збила, падаючи, поховав її під собою.
Ліворуч дзвеніли крики. Джейн Пул витріщалася вниз, де на очах снігове покривало, яке її привалило, з білого стало червоним. На внутрішньому мурі арбалетник, певно, перезаряджав зброю, здогадався Теон. Він кинувся праворуч, але і звідти бігли люди з мечами в руках. Далеко на півночі почувся бойовий ріжок. «Станіс,— зринула шалена думка.— Станіс — єдина наша надія, якщо зможемо до нього дістатися». Вітер завивав, а вони з дівчиною опинилися у пастці.
Почувся виляск арбалета. Стріла пролетіла за фут від Теона, збивши пласт підмерзлого снігу, який набився у найближчу бійницю. Ні Абеля, ні Горобини, ні Білки, ні інших не було і знаку. Теон і дівчина лишилися самі. «Якщо нас візьмуть живими, то передадуть Ремсі».
Схопивши Джейн за пояс, Теон стрибнув.
Данерис
Небо було немилосердно блакитне, без натяку на хмаринку. «Цегла скоро розжариться на сонці,— подумала Дані.— А бійці в ямі відчуватимуть гарячий пісок крізь підошви сандалій».
Джикі зняла з Дані шовкову сукню, а Іррі допомогла спуститися в басейн. На воді затанцювало проміння світанку, перерізане тінню дерева хурми.
— Навіть якщо бійцівські кубла доведеться відчинити, невже присутність вашої світлості обов’язкова? — запитала Місанді, миючи королеві голову.
— Половина Міріна зійдеться туди подивитися на мене, люба.
— Ваша світлосте,— сказала Місанді,— віддана вам просить дозволу сказати, що половина Міріна зійдеться подивитися, як люди спливають кров’ю і вмирають.
«Її правда,— погодилася королева,— але це не має значення».
Дані відмилася — чистіше не буває. Нарешті вона з тихим плюскотом зіп’ялася на ноги. Вода збігала по ногах і краплями збиралася на грудях. Сонце підбивалося дедалі вище, тож скоро почнуть сходитися люди. Дані залюбки проплавала б у запашній воді басейну цілий день, їла б глазуровані фрукти зі срібної таці та мріяла про будинок з червоними дверима, але королева живе для народу, а не для себе.
Джикі принесла їй сухого рушника, щоб витертися.
— Халесі, який токар ви вдягнете сьогодні? — запитала Іррі.
— Жовтий шовковий.
Кроляча королева не може виходити, не одягнувши довгі вуха. Жовтий шовк — легкий і холодить, а в бійцівському кублі буде спека. «Пломенистий пісок пропікатиме підошви тим, хто йде на смерть».
— А згори вдягну довгу червону чадру.
Чадра захистить від піску, щоб не набивався в рота. «А червоний колір приховає криваві бризки».
Поки Джикі розчісувала Дані коси, а Іррі фарбувала їй нігті, дівчата весело обговорювали сьогоднішніх суперників. Знову з’явилася Місанді.
— Ваша світлосте, король просить вас приєднатися до нього, коли вдягнетеся. І прийшов княжич Квентин зі своїми дорнянами. Хотіли б з вами перемовитися, якщо ви не проти.
«Сьогодні я проти всього».
— Якось іншим разом.
Біля підніжжя Великої піраміди, поряд з пишно оздобленим відкритим паланкіном, очікував сер Баристан в оточенні бронзових бестій. «Сер Дідусь»,— подумала Дані. Попри свій вік, він здавався високим і вродливим в обладунках, які йому подарувала Дані.
— Мені було би спокійніше, якби вас сьогодні охороняли незаплямовані, ваша світлосте,— сказав літній лицар, поки Гіздар пішов привітатися зі своїм родичем.— Половина з цих бронзових бестій — невипробувані вільновідпущеники.