— Дуже смачно,— порадив Гіздар,— скуштуй сама, кохана. Спочатку її обкачують у прянощах, а потім заливають медом, отож вона гостра й солодка водночас.
— Ось чому Бельвас так пітніє,— сказала Дані.— Думаю, я ліпше обмежуся інжиром і фініками.
З протилежного боку ями сиділи грації в різнокольорових мантіях, оточивши строгу постать Галази Галар, яка єдина серед них була в зеленому. Велике панство Міріна займало червоні й жовтогарячі лавки. Всі жінки були в чадрах, а чоловіки пишалися залакованими зачісками у вигляді рогів, долонь і шпичаків. Гіздарові родичі з давнього роду Лораків надавали перевагу токарам у кольорах індиго, фіолетовому й бузковому, а родина Палів обрала рожево-білу смужку. Посли з Юнкая всі були в жовтому; вони розсілися в ложі поряд з королем, оточені рабами і слугами. Менш заможні мірінці зайняли середні яруси, далі від різанини. На чорних і фіолетових лавках, найдалі від ями, юрмилися вільновідпущеники та простолюд. Перекупних мечів, побачила Данерис, теж усадовили нагорі, й капітани сиділи разом з простими солдатами. Вона розгледіла обвітрене обличчя Брунатного Бена й вогненні бакенбарди і довгі коси Кривавобородого.
Її лорд-чоловік стоячи підніс угору руки.
— Велике панство! Сьогодні зі мною прийшла королева, щоб засвідчити свою любов до вас і до свого народу. З її милості й дозволу я повертаю вам ваше смертельне мистецтво. Міріне! Най королева Данерис почує, як ти її любиш!
Почувся вдячний рев десятьох тисяч горлянок, потім двадцятьох тисяч, а потім і всіх. Ніхто не називав Даниного імені — мало хто взагалі міг його вимовити. «Миса!» — натомість кричали люди, що давньою мертвою мовою Гіса означає «матір». «Миса, миса, миса!» — горлали люди, тупали ногами й ляскали себе по животах, поки не почало здаватися, що вся яма труситься. Дані відчула, як її накрила хвиля звуку. «Я вам не мати,— хотілося у відповідь кричати їй,— я — мати ваших рабів, мати кожного з хлопців, які загинули на цьому піску, поки ви ласували сараною в меду». Резнак, який стояв позаду неї, нахилився ближче і прошепотів:
— Ваша препишносте, чуєте, як вони вас люблять!
«Ні,— усвідомлювала Дані,— вони люблять своє смертельне мистецтво». Коли галас почав затихати, вона дозволила собі сісти. Ложа була в тіні, але в голові у Дані гупало.
— Джикі,— покликала вона,— води, будь ласка. У мене пересохло в горлі.
— Сьогоднішні убивства має честь розпочати Храз,— повідомив Гіздар.— Кращого бійця ще не було на світі.
— Був — Дужий Бельвас,— заперечив Дужий Бельвас.
Храз, рослявий мірінець скромного роду, голив з двох боків голову, лишаючи посередині смужку жорсткого рудо-чорного волосся. Суперником його був чорношкірий списник з Літніх островів, якому деякий час вдавалося не підпускати до себе Храза на довжину списа, та щойно Храз зі своїм коротким мечем зміг підібратися ближче, почалася різанина. Убивши чорношкірого суперника, Храз вирізав з його грудей серце, підніс над головою, червоне й мокре, а потім відкусив шматок.
— Храз вірить, що серце хороброго чоловіка робить його сильнішим,— сказав Гіздар. Джикі щось схвально муркнула. Дані сама колись з’їла серце огира, щоб додати сил своєму ненародженому синові... але це не врятувало Рейго від мейгі, яка вбила його просто в материнському лоні. Три зради пережити... «Мейгі була першою зрадою, Джора — другою, Брунатний Бен Плам — третьою»,— подумала Дані. Можна вважати, що зрад більше не буде?
— О,— сказав Гіздар утішено,— прийшла черга Плямистого Кота. Тільки подивися, як він рухається, королево. Ходяча поезія.
Суперник, якого дібрав для ходячої поезії Гіздар, був на зріст як Гогор, а завширшки як Бельвас, тільки надто вже забарливий. Вони саме билися буквально за шість футів від королівської ложі, коли Плямистий Кіт підрізав йому піджилки. Щойно чоловік упав навколішки, Кіт поставив йому ногу на спину, схопив однією рукою за голову, а другою розтяв йому горлянку від вуха до вуха. Червоний пісок всотав його кров, а вітер підхопив і відніс геть останні його слова. Натовп схвально загорлав.
— Бився погано, помер добре,— сказав Дужий Бельвас.— Дужий Бельвас терпіти не може, коли перед смертю верещать.
Він уже доїв сарану в меду. Відригнувши, він ковтнув вина.
Білошкірі картяни, чорношкірі мешканці Літніх островів, мідношкірі дотраки, синьобороді тайросяни, ягнята, джогоснайці, похмурі браавосяни, строкаті коротуни з джунглів Соторіоса — усі вони з’їхалися з різних куточків світу, щоб померти в Дазнаковому бійцівському кублі.
— Оцей має потенціал,— сказав Гіздар про юнака-лісянця з довгим білявим волоссям, яке розмаялося на вітру... але суперник схопив його за те волосся, і коли хлопець втратив рівновагу, загнав йому лезо в живіт.
— Хлопчик,— промовила Дані,— він же був зовсім хлопчик.
— Шістнадцять років,— заперечив Гіздар.— Дорослий чоловік, який сам вирішив ризикнути життям заради золота і слави. Сьогодні у Дазнака не гинуть діти, як і постановила своїм декретом моя лагідна королева.
«Ще одна маленька перемога. Може, мені не вдасться зробити свій народ хорошим,— сказала собі Дані,— одначе я мушу спробувати зробити людей бодай не такими поганими». Данерис хотіла заборонити змагатися ще й жінкам, але Барсена Чорнокоса запротестувала: мовляв, вона має таке саме право ризикувати своїм життям, як і чоловіки. Королева хотіла також заборонити фарс — жартівливі бої калік, карликів і старих, які кидалися одне на одного з колунами, смолоскипами і молотками (вважалося: що безнадійніші суперники, то кумедніші бої), але Гіздар казав, що люди любитимуть її більше, якщо вона посміється разом з ними, й переконував, що без таких розваг каліки, карлики й старі голодуватимуть без роботи. Отож Дані скорилася.
У Міріні була традиція засуджувати злочинців до виступу в бійцівському кублі; Дані погодилася поновити цю традицію, та лише для тяжких злочинів: «Можна примушувати битися вбивць, ґвалтівників і работоргівців, які так і не зреклися свого ремесла, однак не злодіїв і не боржників».
Дозволили битися і тваринам. У Дані на очах слон швидко впорався з шістьма рудими вовками. У наступному двобої бугай бився з ведмедем; їхня кривава сутичка для обох стала смертельною.
— М’ясо не пропаде,— сказав Гіздар.— Різники заберуть туші та зроблять поживну юшку для голодних. Миску юшки зможе отримати кожен, хто прийде до Брами долі.
— Гарний закон,— сказала Дані. «У вас таких небагато».— Слід подбати, щоб така традиція продовжилася.
Після тварин прийшла черга пародії на битву: шістка піших проти шістки вершників; перші були озброєні щитами і мечами, а другі — дотрацькими арахами. «Лицарі» були вдягнені в кольчуги, а «дотраки» захисту не мали. Спершу здавалося, що перевага на боці вершників: вони затоптали двох ворогів і відтяли вухо третьому, але потім зацілілі лицарі почали нападати на коней, і вершників одного по одному скинули на землю й зарубали — на велике обурення Джикі.
— То був не справжній халасар,— сказала вона.
— Сподіваюся, ці туші не підуть на твою поживну юшку,— мовила Дані, поки виносили убитих.
— Коні підуть,— озвався Гіздар,— а люди — ні.
— Конина з цибулею додає сили,— мовив Бельвас.
Після битви прийшла черга першого на сьогодні жартівливого двобою карликів, яких привіз один з юнкайських лордів, запрошених Гіздаром. Один з карликів виїхав на собаці, а другий — на свині. Дерев’яні обладунки були свіжорозмальовані: на одному щиті виднівся олень узурпатора Роберта Баратеона, а на другому — золотий лев дому Ланістерів. Це, зрозуміло, було зроблено для королеви. Трюки карликів дуже швидко розсмішили Бельваса, а Дані ледве вичавила посмішку. Коли карлик у червоному звалився з сідла й кинувся ганятися за своєю свинею, а другий карлик переслідував його на собаці, ляскаючи по заду дерев’яним мечем, Дані промовила:
— Це мило і кумедно, але...
— Терпіння, люба,— сказав Гіздар.— Скоро випустять левів.