А ще Серсі молилася. О, як вона молилася! Від неї хочуть молитов — ось вам молитви: вона простоювала навколішках, наче якась вулична хвойда, а не донька Кичери. Вона молилася за визволення, за волю, за Джеймі. Уголос благала богів захистити її в її невинності; подумки молилася за те, щоб її обвинувачі померли наглою і болісною смертю. Вона молилася, стираючи коліна в кров і мало не давлячись власним пересохлим і набряклим язиком. Усі молитви, вивчені в дитинстві, пригадалися Серсі в камері, а за потреби вона вигадувала і нові, покликаючи до Матері й до Діви, до Отця й до Воїна, до Стариці й до Коваля. Навіть Невідомцеві молилася. «У бурю почнеш молитися будь-яким богам». Семеро лишалися такі самі глухі до її благань, як і їхні земні служителі. Серсі віддала їм усі слова, які мала, віддала їм усе, окрім сліз. «Цього вони не отримають»,— сказала вона собі.
Вона ненавиділа слабкість.
Якби боги дарували їй таку силу, як Джеймі й тому бундючному йолопу Робертові, вона б змогла втекти. «Ох, мені б меча і до нього вміння!» У неї серце воїна, але боги у своїй сліпій злості дали їй кволе жіноче тіло. На самому початку королева намагалась опиратися, але септи її подужали. Їх було забагато, і вони виявилися сильнішими, ніж видавалися на перший погляд. Усі старі та бридкі, але ж вони постійно моляться, прибирають і б’ють дрючками послушниць, тож руки в них тверді, як коріння.
А ще Серсі не давали відпочити. День і ніч, щойно королева заплющувала очі, з’являлася котрась із її полонительок, будила її й вимагала покаятися в гріхах. Її звинувачували в перелюбі, розпусті, державній зраді, навіть убивстві, бо Озні Кетлблек зізнався в тому, що за її наказом задушив попереднього верховного септона. «Я прийшла вислухати ваше зізнання у вбивстві й перелюбі»,— гриміла септа Юнелла, трусячи королеву. Септа Моелла розповідала, що це гріхи не дають Серсі спати. «Лише невинні сплять спокійно. Покайтеся в гріхах — і спатимете, як немовля».
Пробудження, дрімота, знову пробудження — всі ночі були розбиті на шматочки руками її мучителів, і до того ж щоночі ставало дедалі холодніше. Година сови, година вовка, година солов’я, місячний схід і місячний захід, сутінки і світанок теліпалися повз, неначе п’яні. Котра година? Який сьогодні день? Де вона? Це сон чи вона вже прокинулася? Обривки сну, які їй дозволялися, перетворилися на гострі леза, які краяли розум. День у день думати ставало дедалі важче, від виснаження Серсі лихоманило. Вона вже втратила будь-яке відчуття того, скільки сидить ув’язнена в цій камері, десь нагорі в одній із сімох веж Великого септу Бейлора. «Я тут зістарюся й помру»,— думала Серсі, впадаючи у відчай.
Але вона не могла такого дозволити. Вона потрібна синові. Вона потрібна королівству. Як завгодно, а вона має звільнитися. Її світ змалів до камери завбільшки шість квадратних футів, нічного горщика, ґудзуватого солом’яника і брунатного вовняного коца, благенького як надія, від якого свербіла шкіра, але Серсі й досі лишалася спадкоємицею лорда Тайвіна, донькою Кичери.
Виснажена через брак сну, тремтячи він холоду, який щоночі прокрадався в камеру, по черзі потерпаючи від голоду й гарячки, Серсі нарешті зрозуміла, що доведеться зізнатися.
Тієї ночі, коли септа Юнелла прийшла збудити її зі сну, Серсі вже чекала її навколішках.
— Я згрішила,— сказала Серсі. Пересохлий язик ледве ворушився, а губи були потріскані й пошерхлі.— Я вчинила страшний гріх. Тепер я бачу. Як могла я стільки часу залишатися сліпою? Мені явилася Стариця з високо піднесеним ліхтарем, і в його священному світлі я побачила праведну путь. Я хочу знову очиститися. Я хочу тільки відпущення. Будь ласка, добра септо, благаю, відведіть мене до верховного септона, щоб я могла покаятися в злочинах і перелюбі.
— Я перекажу йому, ваша світлосте,— озвалася септа Юнелла.— Його святість зрадіє. Лише через зізнання і щире каяття можна врятувати наші безсмертні душі.
І Серсі дали спокійно спати всю ніч. Години й години благословенного сну! Сова, вовк і соловейко прослизнули, невидимі й непомітні, а Серсі снився довгий солодкий сон, що Джеймі — її чоловік, а їхній син і досі живий.
Уранці королева почувалася знову майже собою. Коли по неї прийшли полонительки, вона, благочестиво зітхаючи, запевнила їх, що рішуче налаштована покаятися в гріхах і отримати прощення за свої діяння.
— Приємно чути,— сказала септа Моелла.
— Знімете великий тягар з душі,— докинула септа Сколера.— Вам стане набагато краще, ваша світлосте.
«Ваша світлосте». Ці два прості слова переповнили її радістю. За весь час ув’язнення тюремниці нечасто переймалися гарними манерами.
— Його святість чекає,— сказала септа Юнелла.
Серсі скромно і слухняно похилила голову.
— Можна мені спершу помитися? Я не можу йти до нього в такому вигляді.
— Зможете помитися пізніше, якщо дозволить його святість,— мовила септа Юнелла.— Зараз вас повинна більше турбувати чистота вашої безсмертної душі, а не така марнота марнот, як тіло.
Три септи повели її сходами донизу: септа Юнелла йшла попереду, а септа Моелла і септа Сколера позаду, так наче боялися, що Серсі спробує втекти.
— Давно у мене не було відвідувачів,— дорогою пробурмотіла Серсі неголосно.— З королем усе гаразд? Я питаю лише як матір, яка боїться за свою дитину.
— Його світлість у доброму здоров’ї,— озвалася септа Сколера,— і має надійний захист день і ніч. Королева не залишає його.
«Королева тут я!» Проковтнувши ці слова, Серсі всміхнулася й мовила:
— Приємно знати. Томен так її любить! Я ніколи не вірила тим жахливим речам, які про неї розповідали...— (Марджері Тайрел вдалося якось викрутитися після обвинувачень у розпусті, перелюбі й державній зраді?) — А суд уже був?
— Скоро буде,— сказала септа Сколера,— але її брат...
— Тихо! — септа Юнелла, обернувшись, кинула через плече сердитий погляд на Сколеру.— Ти занадто розбалакалася, дурна стара. Нам не дозволяється говорити про такі речі.
— Перепрошую,— похилила голову Сколера.
Решту спуску здолали в мовчанні.
Верховний горобець прийняв Серсі в своєму святилищі — в суворій семигранній кімнаті, де грубо вирізьблені лики Сімох дивилися з кам’яних стін майже так само кисло й несхвально, як і його святість. Коли Серсі увійшла, він щось писав за грубо тесаним столом. Верховний септон не змінився з останньої їхньої зустрічі — з того дня, коли наказав схопити й ув’язнити Серсі. Це й досі був миршавий сивий чоловік з твердим і голодним виразом на худому зморшкуватому обличчі з гострими рисами, з підозріливими очима. На відміну від свого попередника, який полюбляв пишне вбрання, він одягався у безформну сорочку з нефарбованої вовни, яка сягала кісточок.
— Ваша світлосте,— привітався він.— Я так розумію, ви хочете покаятися.
Серсі впала навколішки.
— Так, ваша святосте. Уві сні мені явилася Стариця з високо піднесеним ліхтарем...
— Ну певна річ. Юнелло, залишися й записуй зізнання її світлості. Сколеро, Моелло, можете йти.
Він склав докупи пальці точно так само, як у Серсі на очах тисячу разів робив батько.
Септа Юнелла сіла позаду, розгорнула пергамент, вмочила перо в мейстерське чорнило. Серсі злякалася.
— Коли я покаюся, мені дозволять...
— З вашою світлістю вчинять відповідно до ваших гріхів.
«Цей чоловік невмолимий»,— укотре переконалася Серсі. Якусь мить вона збиралася на думці.
— Тоді най буде милостива до мене Матір. Я спала з чоловіками, не перебуваючи з ними у шлюбі. Каюся.
— З ким? — прикував до неї погляд верховний септон.
Серсі чула, як у неї за спиною пише Юнелла. Перо тихенько шкрябало пергамент.
— З Ланселем Ланістером, моїм кузеном. І з Озні Кетлблеком.
Вони обидва зізналися в тому, що спали з нею, тому нема сенсу заперечувати.
— Із його братами. З обома.
Серсі не може знати, що саме скажуть Осфрид і Озмунд. Краще визнати забагато, ніж замало.
— Це не вибачає мого гріха, ваша святосте, але я була самотня й налякана. Боги забрали в мене короля Роберта, мого коханого захисника. Я лишилася сама-одна серед змовників, облудних друзів і зрадників, які замислили убити моїх дітей. Я не знала, кому довіряти, отож я... я використала єдиний доступний мені спосіб, щоб заручитися підтримкою Кетлблеків.