— Тобі в кожній тіні ввижається Тиріон.
— Бо він — породження пітьми. Це він убив Джофрі. Убив батька. Невже гадаєш, він на цьому зупиниться? Я боялася, що Куць досі на Королівському Причалі, замислив щось проти Томена, але він, певно, вирішив спочатку поїхати у Дорн і вбити Мірселлу,— Серсі почала міряти кроками камеру.— Я мушу бути з Томеном. З цих лицарів королівської варти користі не більше, ніж із пипок на нагруднику...— вона розвернулася до дядька.— Кажеш, сер Арис убитий.
— Так, його вбив отой Темнозір.
— Але він мертвий, мертвий — ти в цьому впевнений?
— Так нам повідомили.
— Тоді в королівській варті звільнилося місце. Його негайно слід заповнити. Томена потрібно захищати.
— Лорд Тарлі складає перелік гідних лицарів на розгляд твого брата, та поки Джеймі не повернувся...
— Білий плащ на людину може вдягнути і король. Томен — гарний хлопчик. Скажіть йому, кого оголосити, і він оголосить.
— І кого ж ти хочеш оголосити?
Серсі не мала готової відповіді. «Моєму заступникові потрібне і нове ім’я, і нове обличчя».
— Кайберн знає. У цьому довірся йому. Ми з тобою, дядьку, мали розбіжності, але заради нашої спільної крові, заради мого батька, якого ти любив, заради Томена і його бідолашної скаліченої сестри, зроби, як я тебе прошу. Сходи від мого імені до лорда Кайберна, принеси йому білий плащ і скажи, що час прийшов.
Королівський вартовий
— Ви служили королеві,— сказав Резнак мо Резнак.— А король при дворі хоче оточити себе своїми людьми.
«Я і досі служу королеві. Сьогодні, завтра, завжди, до останнього подиху — мого або її». Баристан Селмі відмовлявся вірити, що Данерис Таргарієн мертва.
Мабуть, саме тому його змістили. «Одного по одному Гіздар прибирає нас усіх». Дужий Бельвас лежить при смерті в храмі, його лікують блакитні грації... проте Селмі підозрював, що вони радше докінчують справу, яку почала медова сарана. Скагаз Гирявий більше не командувач. Незаплямовані повернулися в касарні. Джого, Дааріо Нагарне, адмірал Іролео і незаплямований Геро залишаються заручниками юнкайців. Аґо, Рахаро й решту королівського халасару відіслали за річку на пошуки зниклої королеви. Замінили навіть Місанді: король вважав, що не годиться герольдом виступати дитині, а тим паче колишній рабині-наатянці. «А тепер і я».
Були часи, коли Баристан Селмі сприйняв би відставку як пляму на своїй честі. Але то було у Вестеросі. В гадючому кублі під назвою Мірін честь видається такою самою безглуздою, як блазенський костюм. Та й недовіра взаємна. Гіздар зо Лорак, може, і консорт його королеви, але ніколи не стане його королем.
— Якщо його світлість хоче, щоб я забрався з двору...
— Його ясновельможність,— виправив сенешаль.— Ні-ні, ви неправильно мене зрозуміли. Його величність чекає на делегацію юнкайців, щоб обговорити виведення їхніх військ. Вони можуть попросити... е-е-е... компенсацію за загиблих від драконового гніву. Це дуже делікатна ситуація. Король вважає, буде краще, якщо вони побачать на троні мірінського короля, якого захищають мірінські вояки. Ви ж розумієте, сер.
«Я розумію значно більше, ніж ти уявляєш».
— Можна дізнатися, кого саме обрав для свого захисту його світлість?
Резнак мо Резнак улесливо посміхнувся.
— Це запеклі бійці, які обожнюють його вельможність. Гогор Гігант. Храз. Плямистий Кіт. Белакво Костолам. Усі вони звитяжці.
«Усі вони з бійцівських кубел». Сер Баристан не був здивований. Гіздар зо Лорак не дуже впевнено сидів на своєму новому троні. Востаннє Мірін мав короля тисячу років тому, і серед панства давньої крові були такі, які вважали себе гіднішими престолу. Ззовні місто оточили юнкайці з перекупними мечами й союзниками, а всередині засіли сини гарпії.
А захисників у короля меншало день у день. Помилка, якої Гіздар припустився з Сірим Черв’яком, коштувала йому незаплямованих. Коли його світлість спробував перевести їх під командування свого родича, як зробив з бронзовими бестіями, Сірий Черв’як повідомив короля, що вони — вільні люди, які виконують тільки накази матері. Що ж до бронзових бестій, то половина з них — вільновідпущеники, а решта — гиряві, тому, швидше за все, досі зберігають вірність Скагазові мо Кондаку. Бійці з кубел, либонь, єдина надійна опора короля Гіздара у морі ворогів.
— Най захистять вони його світлість від усіх небезпек,— промовив сер Баристан, не виказуючи ані натяку на свої справжні почуття: їх він навчився приховувати давним-давно, ще на Королівському Причалі.
— Його препишність,— наголосив Резнак мо Резнак.— Інші ваші обов’язки залишаються незмінними. Якщо мир буде порушено, його ясновельможність волів би мати вас на чолі свого війська в битві проти ворогів нашого міста.
«Бодай на це йому вистачило здорового глузду». Белакво Костолам і Гогор Гігант, може, і здатні послужити Гіздарові надійними щитами, але саме ідея, щоб хтось із них повів у бій військо, настільки сміховинна, що літній лицар мало не посміхнувся.
— Чекаю наказів його світлості.
— Тільки не «світлості»,— дорікнув сенешаль.— Так говорять у Вестеросі. А у нас — «його ясновельможність», «його препишність», «його величність».
«Його марнославство» пасувало б краще.
— Як скажете.
Резнак облизав губи.
— Тоді домовилися,— сказав він, і масна посмішка засвідчила кінець розмови. Сер Баристан пішов геть, радіючи, що залишає позаду міцний аромат парфумів сенешаля. «Чоловік має пахнути потом, а не квітами».
Велика піраміда Міріна від підніжжя до вершка — вісімсот футів заввишки. Покої сенешаля містилися на другому поверсі. Палати королеви й кімната самого сера Баристана займали найвищий поверх. «Височенький підйом як на людину мого віку»,— подумав сер Баристан, рушаючи нагору. У справах королеви він зазвичай здійснював цей підйом п’ять-шість разів на день, що може засвідчити біль у колінах і попереку. «А прийде день, коли я більше не зможу здолати ці сходи,— подумав він,— і прийде він раніше, ніж мені б хотілося». А поки цей день не прийшов, потрібно впевнитися, що бодай кількоро з його хлопців готові посісти його місце біля королеви. «Я сам їх висвячу в лицарі, коли вони заслужать, і кожному подарую коня й золоті остроги».
Королівські покої стояли німотні й непорушні. Гіздар не захотів жити нагорі, облаштувавши свої кімнати глибоко в серці Великої піраміди, де його зусібіч оточували масивні цегляні стіни. З королем переїхали Мезара, Міклаз, Кеза й решта юних чашників королеви (заручників, якщо по правді, але і Селмі, і королева так прихилилися до них, що важко було думати про них як про заручників), а Іррі та Джикі поїхали з рештою дотраків. Лишилася тільки Місанді, маленька зневірена примара, яка блукала в покоях королеви на верхівці піраміди.
Сер Баристан вийшов на терасу. Небо над Міріном було сьогодні трупного кольору — тьмяне, біле, важке: суцільні хмари від обрію до обрію. Сонце ховалося за стіною хмар. Воно і сяде непомітно, як непомітно зійшло вранці. Ніч буде спекотна, пітна, задушлива, липка — одна з тих ночей, коли нема чим дихнути. Три дні збиралося на дощ, але не пролилося ні краплини. «Дощ приніс би полегшенням. Омив би місто й очистив».
Звідси було видно менші піраміди, західні мури міста та юнкайські табори на березі Невільничої бухти, звідки піднімався стовп масного диму, звиваючись, як велетенський змій. «Юнкайці палять своїх мерців,— збагнув сер Баристан.— Кобила біла вчвал мчить через їхній облоговий табір». Хай що робила королева, а пошесть ширилася — і в місті, і поза містом. Мірінські базари зачинилися, вулиці спорожніли. Гіздар дозволив не зачиняти бійцівських кубел, але глядачів збиралося мало. Подейкували, мірінці навіть почали обминати Храм грацій.
«Работоргівці знайдуть спосіб звинуватити Данерис і в цьому»,— гірко подумав сер Баристан. Він уявив ці пересуди: і велике панство, і сини гарпії, і юнкайці всі між собою говорять, що королева мертва. Половина міста в це вірить, просто ще не наважується промовити такі слова уголос. «Але скоро, думаю, наважиться».