Найкраще місце дізнаватися останні новини й чутки — біля криниці.
— Я знаю, що я бачив,— розповідав старий раб у іржавому залізному нашийнику, поки Тиріон і Пенні помалу просувалися в черзі,— я бачив дракона, який відривав руки й ноги, роздирав людей навпіл, спалював їх на попіл і кістки. Люди почали розбігатися, намагаючись вирватися з того бійцівського кубла, але я прийшов подивитися гарну виставу, і, клянуся богами Гіса, я її побачив. Я сидів нагорі, на фіолетових лавках, тож був певен, що мене дракон не чіпатиме.
— Королева залізла драконові на спину й полетіла геть,— сказала висока жінка з брунатною шкірою.
— Спробувала залізти,— мовив старий,— але не було за що триматися. Наскільки я чув, арбалетники поранили дракона, а одна зі стріл поцілила їй просто між гарних рожевих груденят. І тоді королева впала. Померла на дорозі, розчавлена колесами фургона. Одна моя знайома має знайомого, який сам бачив, як вона померла.
В такому товаристві краще мовчати, але Тиріон просто не міг стриматися.
— Але тіла не знайшли,— сказав він.
— А ти звідки знаєш? — нахмурився старий.
— Вони ж були там,— мовила брунатна жінка.— Це ж ті карлики-герцівники, які виступали перед королевою.
Старий примружився, наче вперше бачить і Тиріона, і Пенні.
— Це ви скакали верхи на свинях?
«Слава летить попереду нас». Тиріон чемно уклонився, утримавшись від уточнення, що одна зі свиней насправді була собакою.
— Свиня, на якій я їжджу, це моя рідна сестра. У нас однакові п’ятачки, бачите? Її зачаклували, але якщо ти її міцно поцілуєш, вона перетвориться на прегарну жінку. Біда тільки в тому, що коли ти пізнаєш її трохи ближче, одразу схочеться поцілувати її назад.
Навколо вибухнув сміх. Навіть старий зареготався.
— То ви її бачили,— промовив рудий хлопчина у черзі позаду.— Бачили королеву. Вона справді така вродлива, як розповідають?
«Я бачив тоненьку дівчину зі сріблястими косами, загорнуту в токар,— міг би сказати Тиріон.— Її обличчя затуляла чадра, та й здалеку я не зміг її добре роздивитися. Мені треба було ще втриматися на свині». Данерис Таргарієн сиділа в ложі разом зі своїм гіскарцем-королем, але Тиріонові очі були прикуті до лицаря в біло-золотих обладунках позаду неї. Навіть не бачачи його обличчя, карлик де завгодно впізнав би Баристана Селмі. «Принаймні щодо цього Іліріо не помилявся,— пригадується, подумав тоді він.— Та чи впізнає мене Селмі? І що зробить, якщо впізнає?»
Тиріон мало не признався до Селмі, але щось його стримало — обачність, боягузливість, інстинкт, називайте як заманеться. Він не очікував від Баристана Безстрашного нічого, крім ворожості. Селмі ніколи не схвалював присутності Джеймі в його дорогоцінній королівській варті. До повстання старий лицар вважав Джеймі надто молодим і недосвідченим, а опісля казав, що Царевбивці слід змінити білий плащ на чорний. А Тиріонові злочини ще гірші. Джеймі убив божевільного. Тиріон загнав арбалетну стрілу в пах власному батькові, якого сер Баристан знав і якому служив багато років. І все одно Тиріон міг би спробувати, але в цей момент Пенні поцілила йому в щита, і він проґавив слушну мить.
— Королева дивилася наш герць,— розповідала тим часом Пенні іншим рабам у черзі,— але то був єдиний раз, коли ми її бачили.
— Мабуть, і дракона ви бачили,— сказав і старий.
«Якби ж то!» Боги навіть цим Тиріона не порадували. Коли Данерис Таргарієн відлітала, Нянько саме защібав кайдани в них на щиколотках, щоб вони не втекли дорогою назад. Якби наглядач, доправивши їх на ту різанину, забрався геть чи бодай кинувся тікати разом з усіма рабовласниками, коли з неба спустився дракон, двоє карликів могли б і вийти на волю. «Чи радше вибігти, побрязкуючи дзвіночками».
— А чи був дракон? — знизав плечима Тиріон.— Я знаю тільки те, що мертвої королеви точно не знайшли.
Старого це не переконало.
— Ай, та трупів там були сотні. Їх затягнули в яму і спалили, хоча вони й так уже були добряче підсмажені. Може, її просто не впізнали, така вона була попечена й закривавлена. А може, і впізнали, просто вам, рабам, не сказали, щоб ви не патякали.
— Нам, рабам? — перепитала брунатна жінка.— Та ти теж у нашийнику.
— Це нашийник Газдора,— хвальковито мовив старий.— Ми в нього й народилися. Я йому майже як брат. А такі раби, як ви, збиранина з Астапора і Юнкая, ви тільки й ниєте про свободу, а от я б не віддав свій нашийник тій королеві драконів, навіть якби вона за нього відсмоктала б у мене. Краще мати гарного пана, отак.
Тиріон не сперечався. Найпідступніше в неволі те, як легко до неї звикнути. Як на Тиріона, то життя більшості рабів мало чим відрізняється від життя слуг у Кичері Кастерлі. Це правда, трапляються рабовласники і наглядачі, які відзначаються особливою брутальністю й жорстокістю, але те саме можна сказати і про деяких вестероських лордів і їхніх стюардів та бейліфів. А переважно юнкайці обходилися зі своїми невільниками добре, якщо ті старанно працювали й не створювали проблем... і цей старий в іржавому нашийнику, затято відданий Панові Щокастому, цілком типовий раб.
— Ти про Газдора Гойного? — солодко промовив Тиріон.— Наш хазяїн Єзан частенько згадував його розум.
Насправді Єзан висловлювався приблизно так: «У мене в лівій булці розуму більше, ніж у Газдора і всіх його братів разом узятих». Але повторювати такі слова нерозважливо.
Було вже добре по обіді, коли вони з Пенні нарешті достоялися в черзі до криниці, з якої тягав воду худоребрий одноногий раб. Він підозріливо примружився на них.
— По воду для Єзана завжди ходить Нянько з чотирма помічниками та з возом, запряженим мулом.
Він укотре опустив цебро в криницю. Почувся тихий сплеск. Одноногий раб почекав, поки цебро наповниться, а відтак потягнув його нагору. Руки в нього, худі, але жилаві, обгоріли на сонці й облуплювалися.
— Мул здох,— пояснив Тиріон,— і Нянько теж, бідолаха. А тепер і Єзан осідлав кобилу білу, й у шістьох солдатів теж почала різачка. Можна мені два повних цебра?
— Як скажеш.
На цьому розмова й закінчилася. «А це не тупіт копит чується?» Брехня про солдатів примусила одноногого працювати хутчіше.
Рушили назад: карлики несли по два повні цебра джерельної води, а сер Джора — по два цебра в кожній руці. Ставало спекотніше, повітря було важке й вологе, як мокра вовна, і з кожним кроком цебра, здавалося, важчають. «Довгий шлях на коротких ногах». На кожному кроці вода під бадьорий марш дзвіночків виплюскувалася Тиріонові на ноги. «Якби я знав, що так обернеться, батьку, може, лишив би тебе в живих». За півмилі на схід у небо піднімався чорний стовп диму: там горів намет. «Палять небіжчиків, які померли за ніч».
— Сюди,— мовив Тиріон, сіпнувши головою праворуч.
— Ми прийшли не звідси,— кинула на нього здивований погляд Пенні.
— Не хочу димом надихатися. Він шкідливий.
Тиріон не брехав. «Принаймні не зовсім».
Пенні швидко засапалася, ледве тягнучи воду.
— Мені треба перепочити.
— Як скажеш,— озвався Тиріон, поставивши цебра на землю й теж радіючи перепочинку. Ноги вже судомило, тож він підшукав собі каменюку і, присівши, заходився розтирати стегна.
— Можу допомогти,— запропонувала Пенні.
— Не треба, я краще знаю, де найбільше судомить.
Хай як Тиріон прихилився до дівчини, а й досі почувався незатишно, коли вона його торкалася. Він обернувся до сера Джори.
— Ще кілька разів вас віддубасять — і ви станете бридкішим за мене, Мормонте. Скажіть-но, у вас ще лишилося бодай трохи волі до боротьби?
Звівши підбиті, почорнілі очі, здоровань-лицар глянув на нього, як на якусь комашку.
— Достатньо, щоб тобі шию звернути, Куцю.
— Це добре,— Тиріон підняв свої цебра.— Тоді нам сюди.
Пенні зморщила чоло.
— Ні. Нам ліворуч,— вказала вона.— Ось Гаргара.
— А ось Капосна Сестричка,— кивнув Тиріон у протилежному напрямку.— Повір мені. Моя дорога коротша.