«І Скагаз може бути в залі,— збагнув раптом Селмі,— ховаючи негарне обличчя за маскою». Поміж колон стояло чотири десятки бронзових бестій, і від бронзи їхніх масок відбивалося світло смолоскипів. Будь-хто з них може виявитися Гирявим.
Зала гуділа від сотні притишених голосів, звук відлунював од колон і мармурової підлоги. І був цей звук зловісним і лихим. Він нагадав Селмі дзижчання осиного гнізда за мить до того, як з нього починають вилітати оси. І на обличчях у юрмі він побачив злість, горе, підозріливість, страх.
Не встиг новий герольд короля закликати присутніх до порядку, як зчинилася буча. Якась жінка завила, що в неї брат загинув у Дазнаковому бійцівському кублі, інша — що їй потовкли паланкін. Якийсь товстун зірвав із себе бинти, показуючи обгорілу руку: зі шкіри й досі сочилася сукровиця. А коли чоловік у синьо-золотому токарі заговорив про Гаргаза Героя, його на підлогу штовхнув якийсь вільновідпущеник, що стояв позаду. Шестеро бронзових бестій ледве їх розборонили й витягнули з зали. «Лис, яструб, тюлень, сарана, лев, жаба»,— подумав Селмі, міркуючи: а мають ці маски якесь особливе значення для тих, хто їх носить? Бестії щодня носять одну й ту саму маску чи щоранку міняють обличчя?
— Тихо! — благав Резнак мо Резнак.— Будь ласка! Я відповім, якщо ви тільки...
— Це правда? — крикнула якась вільновідпущениця.— Наша мати мертва?
— Ні-ні-ні,— вереснув Резнак.— Королева Данерис свого часу повернеться в Мірін у всій силі й славі. А доти його вельможність король Гіздар...
— Він мені не король,— гаркнув один з вільновідпущеників.
Присутні почали штовхатися.
— Королева не мертва,— оголосив сенешаль.— Її кровні вершники поїхали на той бік Скагазадана на пошуки її світлості й повернуть її до коханого чоловіка й вірнопідданих. Кожен з них узяв по десять добірних вершників, а кожен з вершників має по три коня, тож вони швидко об’їдуть великі терени. І знайдуть королеву Данерис.
Далі заговорив гучним і холодним голосом високий гіскарець у парчевому токарі. Король совався на драконячому троні, зберігаючи кам’яне обличчя, щоб видаватися зацікавленим, але водночас незворушним. І знову відповів його сенешаль.
Сер Баристан пропускав Резнакові масні слова повз вуха. Багато років у королівській варті навчили його слухати й не чути, особливо коли мовець підтверджує приказку, що словеса — це суховій. У глибині зали він помітив дорнського княжича з двома товаришами. «Не слід їм було приходити. Мартел не усвідомлює небезпеки. Данерис була його єдиним другом при дворі, а зараз і її немає». Цікаво, думалося йому, чи багато вони розуміють з того, що тут говориться. Навіть сам Селмі не завжди може розібрати гіскарський суржик, яким розмовляють раби, особливо коли ті балакають дуже швидко.
Одначе княжич Квентин пильно дослухався. «Справжній син свого батька». Невисокий і кремезний, простий з обличчя, він видавався пристойним хлопцем: тверезим, розсудливим, обов’язковим... але не з тих, хто змушує дівочі серця калатати швидше. А Данерис Таргарієн, хай де вона зараз, досі молоденька дівчина, як завжди сама й підкреслює, коли хоче зіграти в невинність. Як усі добрі королеви, вона ставить на перше місце свій народ (а в іншому разі не виходила б за Гіздара зо Лорака), але дівчина в ній і досі жадає поезії, пристрасті, сміху. «Вона прагне вогню, а Дорн послав їй землю».
З землі можна зробити примочку, щоб охолодити гарячку. Землю можна засіяти й виростити на ній харч, щоб нагодувати дітей. Земля годує, в той час як вогонь пожирає, але всі дурні, діти й дівчата завжди обирають вогонь.
Позаду княжича стояв сер Герис Дринквотер, перешіптуючись з Айронвудом. Сер Герис був повною протилежністю княжича: високий, стрункий, гарний з обличчя, він мав грацію справжнього мечника і кмітливість придворного. Селмі не сумнівався, що чимало дорнських панянок пестило цю вибілену сонцем чуприну та зціловувало з цих вуст лукаві посмішки. «Якби княжичем був він, усе могло б піти інакше»,— несамохіть подумав Селмі... але, як на його смак, було у Дринквотері щось занадто солодкаве. «Фальшива монетка»,— подумав старий лицар. Йому вже такі чоловіки траплялися.
Хай що там Дринквотер шепотів, це було щось смішне, бо його лисий приятель-здоровань зненацька реготнув, та так гучно, що навіть король обернувся на дорнян. Побачивши княжича, Гіздар зо Лорак нахмурився.
Серові Баристану вираз його обличчя не сподобався. А коли король жестом підкликав Маргаза, нахилився до нього і щось шепнув йому на вухо, це старому лицарю не сподобалося ще більше.
«Я не давав присяги Дорну,— казав собі сер Баристан. Але ж Левин Мартел був його побратимом у ті далекі дні, коли королівська варта ще мала по-справжньому тісні зв’язки.— Я не зміг допомогти княжичу Левину на Тризубі, однак я можу зараз допомогти його племіннику». Мартел розворушив гадюче кубло й навіть не бачить змій. Його постійна присутність після того, як Данерис віддалася за іншого на очах богів і людей, будь-якого чоловіка дратувала б, а у Квентина більше немає захисту королеви від гніву Гіздара. «Хоча...»
Нова думка була мов ляпас, що приводить до тями. Квентин виріс при дворі в Дорні. Облуда й отрута не є для нього чимось новим і невідомим. І княжич Левин був не єдиним його дядьком. «Він — небіж і Червоного Гада». Данерис узяла собі за консорта іншого, однак зі смертю Гіздара вона зможе вільно одружитися знову. «А чи не міг Гирявий помилятися? Хто сказав, що сарана призначалася Данерис? Це ж було в особистій ложі короля. Може, саме він мав стати жертвою?» Гіздарова смерть порушила б хисткий мир. Сини гарпії знову почали б убивати, а юнкайці продовжили війну. У Данерис могло б не бути іншого вибору, як узяти шлюб з Квентином.
Сер Баристан і досі намагався побороти свої підозри, коли у глибині зали почувся тупіт важких чобіт на кам’яних сходах. Прийшли юнкайці. Процесію з Жовтого міста очолювало троє мудрих панів, кожен з яких мав особистий озброєний почет. Один з рабовласників був у багровому шовковому токарі, облямованому золотом; другий — у смугастому зеленкувато-жовтогарячому токарі; третій — у прегарному нагруднику з інкрустацією: гагатом, нефритом і перламутром були викладені еротичні сценки. Мудре панство супроводжував капітан перекупних мечів Кривавобородий, у якого через плече висіла шкіряна торба, а на обличчі читалася убивча посмішка.
«Нема ні Пошарпаного Правителя,— зауважив Селмі,— ні Брунатного Бена Плама». Сер Баристан холодно дивився на Кривавобородого. «Дай мені найменшу нагоду схрестити мечі — й тоді побачимо, хто усміхатиметься останній».
Резнак мо Резнак пропхався наперед.
— Мудре панство, яка честь! Його ясновельможність король Гіздар ласкаво просить своїх друзів з Юнкая. Ми розуміємо...
— Ось вам для кращого розуміння,— витягнув Кривавобородий зі своєї торби відрубану голову й кинув її в сенешаля.
Резнак, перелякано писнувши, відскочив. Голова підстрибом покотилася, лишаючи на мармуровій підлозі криваві сліди, й нарешті досягла підніжжя драконячого трону короля Гіздара. Бронзові бестії по всій залі опустили списи в бойову позицію. Гогор гігант заступив собою короля, а Плямистий Кіт і Храз стали обабіч трону.
— Він мертвий,— розреготався Кривавобородий.— Не вкусить.
Дуже-дуже обережно сенешаль підійшов до голови й делікатно підняв її за волосся.
— Адмірал Гролео.
Сер Баристан кинув погляд на трон. Селмі служив багатьом королям, тож не міг не уявляти, як саме вони б реагували на таку провокацію. Ейрис нажахало відсахнувся б, швидше за все, поранившись об гостряки Залізного трону, а тоді крикнув своїм мечникам порубати юнкайців на кавалки. Роберт зажадав би свій келеп, щоб гідно відплатити Кривавобородому. Навіть Джейгейрис, який вважався слабаком, наказав би арештувати Кривавобородого і юнкайських рабовласників.
Гіздар закам’янів, заціпенів. Резнак поклав голову на атласну подушку біля ніг короля, а тоді відскочив, бридливо скрививши рота. Сер Баристан за кілька ярдів відчував міцні квіткові парфуми сенешаля.
Мрець докірливо витріщався. Борода в нього вся була брунатна від засохлої крові, але з шиї і досі стікала червона цівочка. З одного погляду можна було сказати, що голову не вдалося відрубати одним ударом. У глибині зали прохачі почали потихеньку вислизати геть. Яструб з бронзових бестій, зірвавши з себе бронзову маску, виблював сніданок.