Пошматований Вестерос спливає кров’ю, і я не маю сумнівів, що моя люба сестричка зараз гоїть його рани... сіллю. Серсі лагідна, як король Мейгор, самовіддана, як Ейгон Негідник, мудра, як Божевільний Ейрис. Вона ніколи не забуває образ — справжніх чи уявних. Бачність вона сприймає за боягузливість, а незгоду за непокору. А ще її веде жадоба. Жадоба влади, пошанівку, кохання. Томенова влада підсилена союзами, які так старанно укладав мій лорд-батько, та дуже швидко Серсі зруйнує їх усі до єдиного. Висаджуйтеся й піднімайте прапор — і люди стануть на ваш бік. Лорди великоможні й маломожні, а з ними і простолюд. Але не зволікайте, королевичу. Сприятлива мить триватиме недовго. Хвиля, яка може вас підняти, скоро почне спадати. Вам треба дістатися Вестеросу до того, як моя сестра втратить владу і її місце посяде хтось компетентніший.
— Але,— сказав королевич Ейгон,— без Данерис і її драконів яка в мене надія перемогти?
— А вам і не треба перемагати,— мовив Тиріон.— Вам досить буде підняти прапор, зібрати прихильників і триматися, поки не прибуде Данерис, щоб приєднатися до вас.
— Ви ж кажете, що вона, може, й не захоче мене.
— Можливо, я перебільшував. Вона може і пожаліти вас, коли ви прийдете й почнете молити її руки і серця,— знизав карлик плечима.— Та невже ви хочете, щоб ваше сходження на престол залежало від жіночої примхи? А попливіть ви у Вестерос... і ви вже повстанець, а не жебрак. Хоробрий, відчайдушний — справжній нащадок дому Таргарієнів, який іде слідами Ейгона Завойовника. Дракон.
Кажу вам, я розкусив нашу маленьку королеву. Тільки-но вона почує, що закатований синок її брата Рейгара живий, що цей сміливий хлопець знову підняв у Вестеросі штандарт з драконом її пращурів, що він, зусібіч оточений ворогами, вступив у відчайдушну війну, щоб помститися за свого батька й відвоювати Залізний трон для дому Таргарієнів... королева помчить до вас із такою швидкістю, на яку тільки здатні вітер і вода. Ви ж останній з її роду, а вона — матір драконів, ламальниця ланців, а понад усе — рятівниця. Дівчина, яка утопила в крові рабовласницькі міста, бо хотіла звільнити з кайданів незнайомців, навряд чи покине братового сина на погибель. А коли вона припливе у Вестерос і вперше побачиться з вами, ви зустрінетеся як рівні, як чоловік і жінка, а не як королева і чолобитник. І тоді як вона зможе не покохати вас, питаю я? — усміхнувшись, він підхопив дракона й перелетів ним через дошку.— Сподіваюся, ваша високість пробачить мене. Ваш король у пастці. Йому смерть за чотири ходи.
Королевич втупив погляд у дошку.
— Мій дракон...
— ...задалеко, щоб урятувати вас. Слід було перемістити його в центр битви.
— Але ви сказали...
— Я збрехав. Не довіряйте нікому. І завжди тримайте дракона біля себе.
Скочивши на ноги, Гриф Молодший перекинув дошку. Фігури розлетілися навсібіч — стрибали й котилися палубою «Сором’язливої панни».
— Позбирайте,— наказав хлопець.
«Може, він і справді Таргарієн».
— Як зволить ваша високість.
Тиріон, опустившись навколішки, заходився збирати фігури, повзаючи палубою.
Ближче до сутінок на «Сором’язливу панну» повернулися Яндрі з Ісіллою. За ними йшов носій, котячи візок, навантажений припасами: сіллю і борошном, свіжозбитим маслом, кавалками шинки, загорненими в полотно, мішками апельсинів, яблук і груш. Яндрі на плечі ніс діжку вина, а в Ісілли з плеча звисала щука. Риба була завбільшки з Тиріона.
Побачивши карлика, який стояв у кінці трапу, Ісілла зупинилася так нагло, що Яндрі налетів на неї, і щука мало не зісковзнула у річку. Качур устиг її врятувати. Кинувши на Тиріона сердитий погляд, Ісілла тицьнула в нього трьома пальцями. «Цей жест начебто відганяє зло».
— Давайте допоможу з рибою,— мовив Тиріон до Качура.
— Ні,— відтяла Ісілла.— Не підходь. Не торкайся їжі, крім своєї.
— Як накажете,— карлик підніс руки, здаючись.
Яндрі важко опустив діжку вина на палубу.
— Де Гриф? — поцікавився він у Гальдона.
— Спить.
— То збудіть його. У нас новини. У Селорисі тільки й говорять про королеву. Кажуть, вона й досі в Міріні, в оточенні. Якщо вірити розмовам на базарі, скоро до війни проти неї приєднається Старий Волантис.
Гальдон піджав губи.
— Не варто довіряти пліткам риботорговців. Та все одно, думаю, Гриф захоче це почути. Ви ж знаєте, який він.
І Недомейстер пішов униз.
«Дівчина так і не попливла на захід». Без сумніву, мала на те вагомі підстави. Мірін і Волантис розділяють п’ятсот льє пустель, гір, боліт і руїн, плюс Мантарис із його лихою репутацією. «Місто чудовиськ, як його називають, та якщо вона піде суходолом, куди ще їй звернутися в пошуках харчів і води? Морем швидше, та якщо вона не має кораблів...»
Заки на палубі з’явився Гриф, на жаровні вже шкварчала і сичала щука, а Ісілла витискала на неї лимонний сік. Перекупний меч був у кольчузі й вовчому плащі, м’яких шкіряних рукавичках і темних вовняних бриджах. Якщо він здивувався, побачивши Тиріона при тямі, то не виказав цього, звично нахмурившись. Вони з Яндрі відійшли до румпеля й там тихо перемовлялися, так що карлик нічого не чув.
Нарешті Гриф жестом покликав Гальдона.
— Нам треба знати, чи чутки правдиві. Ідіть на берег і дізнайтеся все, що зможете. Якщо розшукаєте Каво, він усе знатиме. Зазирніть у «Річковика» й у «Мальовану черепаху». Вам відомі його звичні місця.
— Так. Я візьму з собою карлика. Чотири вуха — це краще, ніж два. Та й ви знаєте, як Каво любить сивас.
— Як скажете. Вертайтеся до сходу сонця. Якщо з якоїсь причини затримаєтеся, ідіть до золотого загону.
«Говорить як лорд»,— подумав Тиріон, але нічого не сказав уголос.
Гальдон одягнув плащ із каптуром, а Тиріон обміняв свій саморобний блазенський костюм на щось пошарпане й сіре. Гриф видав їм обом по гаманцю срібла зі скринь Іліріо.
— Щоб розв’язати язики.
Сутінки вже поступалися місцем справжній темряві, коли вони удвох ішли набережною. Деякі з кораблів, які вони проминали, стояли порожні, з піднятими трапами. На інших було повно озброєних чоловіків, які з підозрою витріщалися на Гальдона й Тиріона. Ближче до міських мурів над ятками горіли пергаментні ліхтарики, проливаючи на бруківку калюжі кольорового світла. Тиріон дивився, як Гальдонове обличчя спершу зеленіє, потім червоніє, потім синіє. Попереду крізь какофонію чужоземних мов чулася вдалині дивна музика — тоненький спів флейти під барабани. Десь позаду брехав пес.
Повиходили повії. Річка чи море, а порт є порт, і де є моряки, там є і повії. «То ось що хотів сказати батько? Море — ось куди діваються повії?»
Повії Ланіспорту й Королівського Причалу — вільні жінки. Їхні посестри в Селорисі — рабині, про що свідчили сльози, витатуйовані в них під правим оком. «Вони тут переважно старі й страшні, як смертний гріх». Такі тільки відтрутити чоловіка від блуду можуть. Тиріон ловив на собі їхні погляди й чув, як жінки перешіптуються і хихочуть, затуляючись руками. «Можна подумати, вони в житті карлика не бачили».
Річкову браму охороняв загін списників-волантисян. Світло смолоскипів відбивалося від сталевих пазурів на їхніх латних рукавицях. Шоломи в них були у формі тигрячих голів, а обличчя під ними мали на щоках витатуйовані зелені смуги. Тиріон знав: раби-солдати Волантиса шалено пишаються своїми тигровими смугами. «А вони не мріють про свободу? — подумалося йому.— Як би вони вчинили, якби малолітня королева дарувала їм свободу? Хто вони, якщо не тигри? Хто я, якщо не лев?»
Один з тигрів, помітивши карлика, щось сказав, й інші засміялися. Коли Тиріон з Гальдоном підійшли до брами, тигр скинув пазуристу латну рукавицю, потім стягнув пітну рукавичку, обхопив карлика за шию і грубо потріпав по голові. Тиріон так здивувався, що не опирався. Усе забрало якусь мить.