Дані знову ганяла їжу по тарілці.
— І кого, на думку богів Гіса, мені слід узяти за консорта?
— Гіздара зо Лорака,— твердо мовила Галаза Галар.
Дані й не намагалася вдати подив.
— Чому Гіздара? Скагаз також шляхетного роду.
— Скагаз — Кандак, а Гіздар — Лорак. Пробачте, ваша ясновельможносте, та відмінності може не бачити тільки негіскарець. Чимало разів я чула, що у ваших жилах тече кров Ейгона Завойовника, Джейгейриса Мудрого, Дейрона Дракона. А шляхетний Гіздар — з роду Маздана Маестатного, Газрака Гожого й Жарака Визволителя.
— Всі його предки мертві, як і мої. Гіздар зможе підняти з мертвих їхні тіні, щоб оборонити Мірін від ворогів? Мені потрібен чоловік з кораблями і мечами. А ви пропонуєте мені пращурів.
— Ми — давній народ. Для нас важливі пращури. Поберіться з Гіздаром зо Лораком, народіть сина, в якого батьками будуть гарпія і дракон. І в ньому справдиться пророцтво, і тоді всі ваші вороги розтануть, як сніг.
«То буде огир, який осідлає світ». Дані добре знала, як буває з пророцтвами. Пророцтва — словеса, а словеса — це суховій. Не буде в Лорака сина, не буде спадкоємця, щоб об’єднати гарпію і дракона. «Коли сонце зійде на заході й закотиться на сході, коли море висохне, а гори розвіються по вітру, як листя...» Тільки тоді в її лоні знову розквітне життя...
...але Данерис Таргарієн має інших дітей — десятки тисяч дітей, які вітали її як матір, коли вона розбила їхні кайдани. Вона подумала про Міцного Щита, про брата Місанді, про жінку на ім’я Райлона Рі, яка так гарно грала на лірі. Ніякий шлюб не поверне їх до життя, та якщо чоловік допоможе Дані припинити різанину, тоді вона, віддаючи данину мертвим, має одружитися.
«Якщо я поберуся з Гіздаром, Скагаз не обернеться проти мене?» Скагазові вона довіряла більше, ніж Гіздарові, але з Гирявого буде не король, а суцільне лихо. Він швидко спалахує і неохоче пробачає. Нема користі від шлюбу з чоловіком, якого ненавидять не менше за неї. Гіздар, наскільки вона бачить, користується загальною повагою.
— А що про це думає мій майбутній чоловік? — запитала вона у зеленої грації. «Що він думає про мене?»
— Ваша світлість може сама спитати в нього. Шляхетний Гіздар очікує внизу. Пошліть по нього, якщо ваша ласка.
«Ви забагато берете на себе, жрице»,— подумала королева, але, притлумивши гнів, примусила себе всміхнутися.
— Чом би й ні?
Запросивши сера Баристана, вона сказала старому лицарю привести до неї Гіздара.
— Підйом високий. Попросіть незаплямованих допомогти йому.
Заки шляхетний піднявся нагору, зелена грація доїла вечерю.
— З дозволу вашої препишності, я вже піду. Вам зі шляхетним Гіздаром, без сумніву, багато чого треба буде обговорити,— літня жінка витерла з вуст краплинку меду, на прощання поцілувала Кезу і Гражара в чоло й затулила обличчя чадрою.— Я повертаюся у Храм грацій і молитиму богів указати королеві мудрий шлях.
Коли вона пішла, Дані дозволила Кезі знову наповнити кубок, відпустила дітей і наказала впустити Гіздара зо Лорака. «А якщо він посміє сказати бодай слово про свої дорогоцінні бійцівські кубла, я накажу скинути його з тераси».
Під стьобаною безрукавкою Гіздар був одягнений у просту зелену сорочку. Ввійшовши, він із серйозним виразом на обличчі низько вклонився.
— Ви мені не всміхнетеся? — запитала в нього Дані.— Невже я така лячна?
— У присутності такої вроди я завжди серйознішаю.
Початок був непоганий.
— Випийте зі мною,— сказала Дані, сама наливаючи йому кубок вина.— Ви знаєте, чому ви тут. Зелена грація, схоже, вважає, що всі мої біди зникнуть, щойно я з вами одружуся.
— На таку сміливу заяву я б ніколи не наважився. Люди народжені для боротьби і болю. Наші біди зникають тільки з нашою смертю. Однак я можу стати вам у пригоді. Я маю золото, друзів і вплив, а в моїх жилах тече кров Старого Гіса. Хоча я ніколи не брав шлюбу, та маю двох незаконних дітей — хлопчика і дівчинку, тож можу забезпечити вам нащадка. Я здатен примирити місто з вашим правлінням і покласти край цій нічній різанині на вулицях.
— Справді? — Дані зазирнула йому в очі.— З якого дива синам гарпії складати перед вами зброю? Чи ви один з них?
— Ні.
— А якби були, сказали б мені?
— Ні,— розсміявся він.
— Гирявий уміє докопуватися до правди.
— Навіть не сумніваюся, що Скагаз дуже швидко примусив би мене зізнатися. Один день з ним — і б уже належав до синів гарпії. Два дні — і я б уже сам став гарпією. Три дні — і виявилося б, що це я ще хлопчиком убив у Призахідних королівствах вашого батька. Тоді б він посадив мене на палю, і ви б дивилися, як я помираю... але убивства так і тривали б,— Гіздар нахилився ближче.— Або ви можете вийти за мене й дозволити мені спробувати їх зупинити.
— А навіщо вам мені допомагати? Заради корони?
— Корона мені личитиме, я не заперечую. Але тут дещо більше. Невже це така дивина, що мені хочеться захистити свій народ, як ви захищаєте вільновідпущеників? Мірін не витримає ще однієї війни, ваша ясновельможносте.
Це була добра відповідь і щира.
— Я ніколи не хотіла війни. Один раз я перемогла юнкайців і, замість сплюндрувати місто, пощадила його. Я відмовилася приєднатися до короля Клеона, коли він пішов на них у наступ. І навіть тепер, коли Астапор у облозі, я не кваплюся простягати йому руку. А Карт... я не робила картянам ніякої кривди...
— Умисно — ні, але Карт — місто купців, які люблять дзвін срібних монет і блиск жовтого золота. Коли ви зруйнували работоргівлю, удар відчули від Вестеросу до Ашаю. Карт залежить від рабів. Так само як Толос, Новий Гіс, Ліс, Тайрош, Волантис... перелік довгий, королево.
— Нехай приходять. У мені вони знайдуть ворога страшнішого за Клеона. Я радше згину в боротьбі, ніж поверну своїх дітей у кайдани.
— Можливо, є інший вихід. Юнкайців, думаю, можна переконати лишити свободу всім вашим вільновідпущеникам, якщо ваша вельможність дозволить Жовтому місту відсьогодні вільно торгувати рабами і тренувати їх. І більше непотрібно буде проливати кров.
— Якщо не рахувати крові тих рабів, якими Юнкай торгуватиме і яких тренуватиме,— сказала Дані, але в його словах була частка правди. «Можливо, це найкраще, на що ми можемо сподіватися».— Ви не сказали, що кохаєте мене.
— Скажу, якщо це потішить вашу ясновельможність.
— Не так відповідають закохані чоловіки.
— А що таке кохання? Жага? Жоден чоловік, у якого все на місці, не зможе дивитися на вас і не жадати, Данерис. Однак я хочу побратися з вами не тому. Перед вашою появою Мірін уже вмирав. Нами правили старигані з обвислими прутнями і старухи зі зморщеними піхвами, сухими як порох. Сидячи на верхівках своїх пірамід, вони попивали абрикосове вино й розводилися про славу Старої Імперії, а століття пролітали, й навколо них уже почала сипатися цегла, з якої збудоване місто. Нас залізним кулаком тримали звичаї і застереження, поки ви не збудили нас вогнем і кров’ю. Прийшли нові часи, нові можливості. Виходьте за мене.
«Він не бридкий,— сказала собі Дані,— і говорить як король».
— Поцілуйте мене,— наказала вона.
Він узяв її за руку й поцілував їй пальці.
— Не так. Поцілуйте мене як дружину.
Гіздар узяв її за плечі так ніжно, наче вона — пташенятко. Нахилившись, він притиснув вуста до її вуст. Цілунок був легкий, сухий і швидкий. Дані не відчула нічого.
— Поцілувати... ще раз? — запитав Гіздар по тому.
— Ні.
Коли вона купалася в басейні на терасі, маленькі рибки щипали її за ноги. Навіть вони цілували її з більшою палкістю, ніж Гіздар зо Лорак.
— Я вас не кохаю.
Гіздар знизав плечима.
— З часом кохання може прийти. Так часто буває.
«Не з нами,— подумала вона.— Не коли поряд Дааріо. Я хочу його, а не вас».