— Сиру? — запитала в нього Аша.— Є ще шинка й гірчиця.
— Я не їсти хочу, міледі. Ви це знаєте,— сказав Трис, який у Пущанському Насипі відростив собі густу каштанову бороду. Заявляв, що так обличчя менше мерзне.— Я вас побачив зі сторожової башти.
— Якщо ти на чатах, що ти робиш тут?
— Там Кром і Гаґен Ріг. Скільки очей потрібно, щоб наглядати за листям, яке шелестить у місячному світлі? Нам треба поговорити.
— Знову? — зітхнула вона.— Знаєш Гаґенову доньку — оту руденьку? Корабель вона водить незгірше за чоловіків, і з обличчя гарна. Їй сімнадцять, і я бачила, як вона задивлялася на тебе.
— Не хочу я Гаґенової доньки,— Трис мало не торкнувся Аші, але передумав.— Ашо, час забиратися. Кейлінський Рів — це було єдине, що стримувало навалу. Якщо залишимося тут, північани всіх нас повбивають, сама знаєш.
— Хочеш, щоб я втекла?
— Хочу, щоб ти жила. Я тебе кохаю.
«Ні,— подумала вона,— ти кохаєш цнотливу панночку, яка існує тільки у тебе в уяві: кохаєш перелякану дитину, яка потребує твого захисту».
— А я тебе не кохаю,— прямо сказала вона,— і я не звикла тікати.
— Що тут є такого, крім сосон, землі й ворогів, щоб за нього так міцно триматися? У нас є кораблі. Пливімо зі мною, почнемо на морі нове життя.
— Піратське?
Це було навіть спокусливо. «Нехай вовки забирають свій похмурий ліс, а нам дістанеться відкрите море».
— Купецьке,— заперечив Трис.— Попливемо на схід, як Вороняче Око, тільки по парчу і прянощі, а не по драконів ріг. Одна мандрівка на Нефритове море — і ми багаті, як боги. Зможемо придбати особняк у Старгороді або в одному з вільних міст.
— Ти, я і Карл? — (Він аж здригнувся, почувши Карлове ім’я).— Може, Гаґенова донька схоче поплисти з тобою на Нефритове море. А я і досі донька кракена. Моє місце...
— ...де? На Острови ти повернутися не можеш. Якщо не хочеш, звісно, скоритися своєму лорду-чоловікові.
Аша спробувала уявити себе в ліжку з Ериком Айронмейкером — причавлену його вагою, терплячи його обійми. «Краще вже він, аніж Рудий Весляр чи Ліворукий Лукас Код». Бийковадло колись був буйним велетнем, страшенно дужим, страшенно відданим, цілком безстрашним. «Може, це не так і погано. Помре відразу, щойно спробує виконати свій подружній обов’язок». І тоді вона стане Ериковою удовою, а не дружиною, та добре це чи зле, залежить від його онуків. «І від мого стрийка. Зрештою, всі вітри дмуть у бік Юрона».
— На Гарло я залишила заручників,— нагадала Трисові Аша.— А ще ж є мис Морського Дракона... якщо не можу отримати батькове королівство, чому не створити власне?
Мис Морського Дракона не зажди був такий безлюдний, як нині. Серед пагорбів і боліт і досі можна розшукати старі руїни — рештки давніх кріпостей перших людей. А на узвишшях трапляються кола віродерев, залишені ще дітьми пралісу.
— Ти чіпляєшся за мис Морського Дракона, як потопельник за уламок корабля. Що там узагалі є, на тому Морському Драконі? Там немає ні копалень, ні золота, ні срібла, ні навіть олова чи заліза. А щоб вирощувати пшеницю чи кукурудзу, там надто волого.
«Я не збираюся вирощувати пшеницю чи кукурудзу».
— Що там є? Я тобі розповім. Там є два довгі узбережжя, сотня таємних гротів, у озерах водяться видри, в річках — лосось, на узбережжі — молюски, у морі — колонії тюленів, і там ростуть високі корабельні сосни.
— А хто будуватиме кораблі, королево? Де ваша світлість знайде підданих для свого королівства, навіть якщо північани дозволять вам узяти його собі? Чи плануєте правити державою тюленів і видр?
Аша гірко розсміялася.
— Видрами, мабуть, правити легше, ніж людьми, тут я не заперечую. А тюлені ще й розумніші за людей. Ні, твоя правда. Мені найкраще, певно, повертатися на Пайк. На Гарло залишаються ще люди, які зрадіють моєму поверненню. І на Пайку також. А Юрон, убивши лорда Бейлора, не здобув собі друзів на Чорноплині. Розшукаю стрийка Ейрона, підніму Острови.
Мокрочубого ніхто не бачив із самих царезборів, але затонулі стверджують, що він ховається на Великій Весі, однак дуже скоро з’явиться й накличе гнів затонулого бога на голови Воронячого Ока і його поплічників.
— Бийковадло теж шукає Мокрочубого. Виловлює затонулих. Безокого Берона Блектайда уже схопили і допитали. Навіть Старого Мартина закували у кайдани. Як знайдеш жерця ти, коли цього не можуть зробити всі Юронові люди?
— Він однієї зі мною крові. Брат мого батька.
Це була непереконлива відповідь, і Аша сама це усвідомлювала.
— Знаєш, що я думаю?
— Підозрюю, що скоро дізнаюся.
— Я думаю, що Мокрочубий мертвий. Я думаю, що Вороняче Око перерізав йому горлянку. А пошуки Айронмейкер влаштував лише для нас: щоб ми повірили, наче жрець утік. Юрон боїться постати кревногубцем.
— Тільки при моєму стрийкові такого не кажи. Скажеш Воронячому Оку, що він боїться стати кревногубцем, і він закатрупить когось із власних синів, щоб тільки довести протилежне.
На той час Аша майже протверезіла. Такий ефект на неї справляв Трис Ботлі.
— Навіть якби тобі вдалося розшукати свого дядька Мокрочубого, вам двом нічого не вдіяти. Ви обоє брали участь у царезборах, тож ви не зможете заявити, що їх скликали незаконно, як колись заявив Торгон. Ви зв’язані рішенням царезборів за всіма законами богів і людей. Ви...
— Стривай,— нахмурилася Аша.— Торгон? Котрий Торгон?
— Торгон Припізнілий.
— Король Доби героїв? — Аша згадала це, але більш нічого.— А що він?
— Торгон Грейайрон був старшим сином короля. Король був уже старий, а Торгонові не сиділося на місці, тож так трапилося, що коли король помер, Торгон зі своєї кріпості на Сірому Щиті чинив набіги на Мандер. Брати, не повідомивши його, швиденько скликали царезбори, сподіваючись, що комусь із них вдягнуть плавникову корону. Але натомість капітани й королі обрали своїм правителем Урагона Гудбразера. І перший указ короля вимагав страти всіх синів короля попереднього, і так і сталося. Відтоді люди прозвали його Братовбивцею, хоча він був їм узагалі не родич. Він правив близько двох років.
Аша почала пригадувати.
— Торгон повернувся додому...
— ...і заявив, що царезбори незаконні, бо він не був присутній і не зміг заявити свої права. Братовбивця виявився не тільки жорстоким, а й лихим, тож на Островах у нього лишилося небагато друзів. Жерці оголосили його поза законом, лорди повстали проти нього, і власні капітани порубали його на кавалки. Королем став Торгон Припізнілий і правив сорок років.
Аша, схопивши Триса Ботлі за вуха, поцілувала його прямо у вуста. Заки вона його відпустила, він весь почервонів і засапався.
— Що це було? — запитав він.
— Це називається — цілунок. Таких дуреп, як я, топити слід, Трисе, як я могла забути...— вона раптово замовкла на півслові. Трис розтулив був рота, але вона цитьнула на нього, дослухаючись.— Це бойовий ріжок. Це Гаґен.
Першою зринула думка про чоловіка. Міг Ерик Айронмейкер приплисти аж сюди, щоб заявити права на свою норовливу наречену?
— Схоже, затонулий бог усе-таки мене любить. Я тут сиджу й міркую, як діяти, а він посилає мені ворогів, щоб мені було чим зайнятися,— Аша, скочивши на ноги, застромила кинджал назад у піхви.— Нас очікує битва.
У двір замку вона вбігала риссю, на п’яти їй насідав Трис, і все одно вона спізнилася. Битва вже закінчилася. Неподалік потерни, біля східної стіни, спливало кров’ю двоє північан, а над ними стояли Лорен Барда, Шестипалий Гарл і Злоязикий.
— Кром і Гаґен побачили, як вони перелізають стіну,— пояснив Злоязикий.
— Їх було тільки двоє? — запитала Аша.
— П’ятеро. Двох ми убили, поки вони лізли, а ще одного Гарл зарубав нагорі на стіні.
Один незваний гість був мертвий, і його кров і мозок засихали на Лореновій барді, а от другий уривчасто дихав, хоча спис Злоязикого пришпилив його до землі в калюжі крові. Обидва були в дубленій шкірі й пістрявих брунатно-чорно-зелених плащах, з нашитими на плечі гілками, які маскували голову.