— Таки-так, — мовив Хальдон. — І хто ж нинішні тріархи?
— Малакво — тигр, Нієсос і Доніфос — слони.
— То яку науку ми маємо засвоїти з волантинської історії?
— Якщо хочеш підкорити світ, мусиш мати драконів.
Тиріон не зумів стримати сміху.
Згодом, коли Молодий Гриф пішов на чардак допомагати Яндрі з вітрилами та жердинами, Хальдон виставив столика для гри в цивасу. Тиріон, спостерігаючи різнокольоровими очима, зауважив:
— А хлопчина нівроку меткий на розум. Ви добре з ним вистаралися. Половина вестероського панства не зрівняється з ним у вченості — мушу визнати, на превеликий жаль для панства. Мови, історія, пісні та перекази, рахунок чисел… чи не занадто смаковите вариво для сина простого сердюка?
— У належних руках книга буває небезпечнішою за меч, — відповів Хальдон. — Спробуй цього разу опиратися упертіше, Йолло. Ти граєш у цивасу ще гірше, ніж стрибаєш через голову.
— Я дурю вас оманливим відчуттям безпеки, — відповів Тиріон, поки вони розставлялися кожен зі свого боку різьбленої дерев’яної перепони. — Ви гадаєте, що навчили мене цієї гри. Але ж не все у світі є тим, чим здається. Що як я навчився циваси в нашого володаря сирів? Ви про це не думали?
— Іліріо не грає в цивасу.
«Не грає, — подумав карлик, — бо грає у гру престолів, де ти, Гриф і Качур — лише фігури, що ходять з його волі й так само при потребі віддаються у жертву. Як був відданий Візерис.»
— Тоді вина лягає на вас. Якщо я гратиму погано — значить, ви кепський учитель.
Півмаестер гигикнув.
— Я сумуватиму за тобою, Йолло, коли пірати перетнуть тобі горлянку.
— Та де ж ті всіма знані пірати? Я починаю думати, чи не вигадали їх ви з Іліріо.
— Вони найрясніше юрмляться річкою між Ар Ной та Смутком. Вище руїн Ар Ной на річці правлять кохорці, а нижче від Смутку панують галери Волантису. Та жодне з міст не проголошувало своїх прав на води між ними — саме тому вони і зробилися піратськими. Озеро Чингал має безліч островів, де розбійники ховаються у таємних печерах і надійних схронах. Ти готовий?
— До гри з вами? Жодних сумнівів. До піратів? Отут я маю сумніви, і вельми тяжкі.
Хальдон прибрав перепону. Кожен почав міркувати над початковим розташуванням супротивника.
— Ти дечого навчився, — мовив Півмаестер.
Тиріон ледве не схопив свого дракона, та роздумався. Минулої гри він вивів його надто рано і поставив під удар метавки.
— Якщо ми зустрінемо тих казкових піратів, я спробую приєднатися до них. Скажу, що мене звати Хугором Півмаестром.
Він посунув свого легкого вершника до Хальдонових гір. Хальдон відповів слоном.
— Ім’я «Хугор Півдурник» пасувало б тобі краще.
— Мені й половини моїх дурощів вистачить, щоб із вами рівнятися. — Тиріон висунув важкого вершника підтримати легкого. — Чи не хочете закластися на перемогу в грі?
Хальдон вигнув брову.
— Скільки?
— Грошей я не маю. Ми гратимемо на таємниці.
— Гриф мені язика виріже.
— Боїтеся? Я б теж боявся на вашому місці.
— Того дня, коли ти виграєш у мене в цивасу, з моєї дупи полізуть черепахи. — Півмаестер посунув списників. — Гаразд, коротуне. Заклад прийнято.
Тиріон простягнув руку по дракона.
За три години карлик нарешті виповз нагору на чардак полегшити міхур. Качур саме допомагав Яндрі боротися з вітрилом, а Ізілья стояла при стерні. Сонце висіло низько над заростями очерету вздовж західного берега; відчувалися подуви свіжого вітру. «Міх вина б мені» — подумав карлик. Ноги йому судомило від сидіння на ослоні, а в голові так паморочилося, що він лише дивом не впав у річку.
— Йолло! — покликав Качур. — Де Хальдон?
— Заповз до ліжка, почуваючись трохи зле. У нього з дупи черепахи лізуть.
Він залишив лицаря міркувати над почутим і подерся драбиною вгору. На сході за скелястим островом густішала пітьма.
Саме там його знайшла септа Лемора.
— Чуєш бурю в повітрі, Хугоре Схиле? Попереду нас озеро Чингал, де нишпорять пірати. А далі лежить Смуток.
«Та не мій. Свій власний я ношу з собою, куди б не поїхав.» Він згадав Тайшу і спитав себе, де ж місце шльондрам. «Чому б не у Волантисі? Може, саме там я її знайду. Треба триматися своєї надії.» Але він не дуже розумів, що саме їй скаже. «Шкодую, що дозволив їм тебе зґвалтувати, кохана. Я ж думав, ти шльондра. Чи знайдеш ти у своєму серці пробачення для мене? Я ж так хочу повернутися до тієї хатини і нашого життя чоловіком та дружиною.»