Джонові серце упало кудись униз.
— Ваша милосте, цій людині довіряти не можна! Якщо я триматиму його тут, урешті-решт хтось перетне йому горлянку. А якщо пошлю на розвідку, то він утече назад до дичаків.
— Я не втечу. Годі з мене тих клятих йолопів. — Торохкало постукав по рубінові на зап’ястку. — Запитай свою червону відьму, байстрюче, коли не віриш.
Мелісандра тихо щось проказала невідомою мовою. Рубін у неї на шиї повільно заблимав, і Джон побачив, як йому в лад спалахнув і потемнів менший камінь на Торохкаловому зап’ястку.
— Поки він носить цей камінь, то прив’язаний до мене кров’ю і душею, — мовила червона жриця. — Сей чоловік служитиме вам вірою і правдою. Вогонь не бреше, Снігу-воєводо.
«Може, вогонь і не бреше, — подумав Джон, — а ти — ще й як.»
— Я виїду для тебе на розвідку, байстрюче! — оголосив Торохкало. — Дам тобі мудру пораду, заспіваю гарної пісеньки… що скажеш, те і зроблю. Навіть битимуся за тебе. Лишень не проси вдягати ваші чорні лахи.
«Ти не вартий чорного строю» — подумав Джон, та притримав язика. Сваритися перед королем зараз не личило.
Станіс звернувся до Джона:
— Воєводо Сніговію, розкажіть мені про Морза Умбера.
«Нічна Варта не лізе у панські чвари» — подумав Джон, але інший голос усередині зауважив: «Слово не меч, язика не вріже».
— Він старший з Великоджонових дядьків. Має прізвисько Ґавин Харч. Колись після битви ґава подумала, що він мертвий, і видзьобала йому око, а він ухопив її в кулак і відкусив голову. Замолоду Морз був грізний воїн. Сини його загинули на Тризубі, дружина померла з пологів. Єдину доньку забрали дичаки зо тридцять років тому.
— То ось чому він жадає голови! — мовив Гарвуд Зруб.
— А чи можна довіряти цьому Морзові? — запитав Станіс.
«Невже Морз Умбер зігнув коліна перед королем?»
— Вашій милості слід почути його присягу перед серце-деревом.
Годрі Велетнева Смерть гучно зареготав.
— Я й забув, що ви, північани, вклоняєтеся деревам!
— Який це бог, що дозволяє собаці себе обісцяти? — запитав Паринів посіпака Клейтон Саж.
Джон вирішив не принижуватися до відповіді.
— Ваша милосте, чи можна спитати? Умбери стали за вашу справу?
— Половина з них, і лише за тієї умови, що я пристану на ціну цього Ґавиного Харчу, — роздратовано буркнув Станіс. — Він хоче собі череп Манса Розбишаки, щоб зробити з нього кухоль для питва, і пробачення для свого брата, що поїхав на південь воювати за Болтона. Того, якого звати Хвойдоріз.
Пана Годрі розважило і це прізвисько теж.
— Ти ба, які в них тут на півночі імена! А цей що: відрізав голову якійсь хвойді?
Джон окинув його холодним поглядом.
— Майже так. Хвойді, яка намагалася пограбувати його років п’ятдесят тому в Старограді.
Як не дивно, старий Гиней Умбер колись вважав свого наймолодшого сина вдатним до ремесла маестра. Морз вихвалявся своєю пригодою з ґавою за кожним столом, але про Готерову переповідали потай і пошепки… найімовірніше тому, що випатрана ним хвойда виявилася чоловічої статі.
— А чи став за Болтона ще хтось із панства?
Червона жриця ковзнула ближче до короля.
— Я бачила містечко з дерев’яними стінами та вимощеними деревом вулицями, повними людей. Прапори майоріли над його мурами: лось, бойова сокира, три сосни, схрещені під короною топірці, кінська голова з вогняними очима.
— Роголіси, Кервини, Толгарти, Ризвелі й Турстани, — хутко пояснив пан Клейтон Саж. — Усі до одного — зрадники. Ланістерівські посіпаки, лижуть руки самозванцям.
— Ризвелі та Турстани з’єднані з домом Болтон шлюбними союзами, — відказав йому Джон. — Решта домів втратили на війні своїх голів. Я навіть не знаю, хто їх тепер очолює. Але Ґавин Харч — нікому не посіпака, і рук нічиїх не лиже. Вашій милості варто прийняти його умови.
Станіс скреготнув зубами.
— Він каже мені, що Умбер ніколи й нізащо не битиметься проти Умбера!
Джон не здивувався.
— Коли дійде до мечів, роздивіться, де майорить прапор Готера, і поставте Морза на інший край війська.
Але Велетнева Смерть не погодився.
— Так його милість покаже слабкість. А я кажу: треба показати силу! Випалити Остань-Огнище до землі та рушити на війну з головою Ґавиного Харча на списі — щоб була наука наступному панові, який насмілиться пропонувати королю половину своєї відданості!
— Чудовий задум. Якщо ви хочете налаштувати проти себе кожну людину на півночі. Половина — це більше, ніж нічого. Умбери не мають причини любити Болтонів. Якщо Хвойдоріз приєднався до Байстрюка, то лише тому, що Ланістери утримують Великоджона в полоні.