Сотник знав, що подорож пана Балона була швидша, ніж його, проте не позбавлена своїх негараздів. Трійко лицарів, вісім зброєносців, двадцятеро стражників, а до них чимало всякої челяді при конях та обозі супроводжували його від Король-Берега. Щойно вони перетнули гори і опинилися у Дорні, їхнє просування сповільнилося чередою бенкетів, ловів та святкувань у кожному замку, який траплявся назустріч. Коли ж загін нарешті досяг Сонцеспису, привітати їх не з’явилася ані принцеса Мирцела, ані пан Арис Дубосерд. «Білий лицар знає: щось тут нечисто, — міркував Арео Гота, — але його турбує не лише це.» Можливо, занепокоєння панові Балону додала присутність Піщаних Змійок. А коли так, повернення Обари до палати мало линути йому оцту на рану. Старша Змійка пробралася до свого місця без жодного слова і всілася похмура та насуплена, ні на кого не дивлячись.
Майже опівночі великий князь Доран обернувся до білого лицаря і мовив:
— Пане Балоне, я прочитав листа, привезеного вами від нашої ласкавої королеви. Чи можу я вважати, що ви знайомі з його змістом?
Гота побачив, як напружився лицар.
— Знайомий, пане князю. Її милість повідомила, що мені, можливо, доведеться супроводжувати її доньку назад до Король-Берега. Король Томен сумує за сестрою і хотів би запросити принцесу Мирцелу до двору на недовгу гостину.
Князівна Аріана зробила сумне личко.
— Ой, але ж ми, пане, всі так прихилилися душею до Мирцели. Вони з моїм братом Тристаном вже геть нерозлучні.
— Княжича Тристана також радо вітатимуть у Король-Березі, — мовив Балон Лебедин. — Певен, король Томен захоче познайомитися з ним. Його милості дуже бракує добрих приятелів, близьких до нього за віком.
— Дружні стосунки, зав’язані у дитинстві, можуть тривати ціле життя, — зауважив великий князь Доран. — Коли Тристан з Мирцелою поберуться, вони з Томеном стануть братами. Королева Серсея має рацію. Хлопчики мають зустрітися і стати друзями. Звісно, Дорн сумуватиме за своїм княжичем, але Тристанові давно вже час побачити трохи світу за мурами Сонцеспису.
— Певен, Король-Берег привітає великого княжича щиро та гаряче.
«Чому він пітніє? — спитав себе сотник варти, пильно спостерігаючи. — У палаті прохолодно, а тушкованих змій він не торкався.»
— Щодо іншої справи, про яку згадує королева Серсея, — вів далі князь Доран, — справді, місце Дорну в малій королівській раді спорожніло зі смертю мого брата. Час його знову заповнити. Мені лестить, що її милість вважає мої поради корисними для себе. Та я маю сумнів, що мені стане сил для такої далекої подорожі. Можливо, морем?
— Кораблем? — Пана Балона, здавалося, застукали зненацька. — Але… чи це безпечно, великий князю? Восени буяють найгірші шторми, так я чув від мореплавців, ще й… пірати на Порогах, вони…
— Авжеж. Пірати. Ваша правда, пане. Безпечніше повернутися тим самим шляхом, яким ви до нас приїхали, — привітно посміхнувся великий князь Доран. — Побалакаймо про це назавтра. Коли досягнемо Водограйних Садів, то розкажемо Мирцелі. Знаю, вона дуже зрадіє. Поза сумнівом, вона теж дуже скучила за братом.
— Прагну якнайскоріше побачити ясну панну принцесу, — мовив пан Балон. — І відвідати ваші Водограйні Сади. Кажуть, вони на диво прегарні.
— Прегарні, мирні, спокійні, — відповів великий князь. — Прохолодний вітерець, іскристі бризки, дитячий сміх. Водограйні Сади — моє улюблене місце в цьому світі, добрий лицарю. Один з моїх предків наказав спорудити їх на втіху своїй нареченій з дому Таргарієн, щоб уберегти її від пилюки та спеки Сонцеспису. Даянерис звали ту наречену, і була вона сестрою короля Даерона Ласкавого. Саме той шлюб привів Дорн у Семицарство, зробив нас його частиною. Вся держава знала, що дівчина кохала Даеронового брата-байстрюка Даемона Чорножара, і він кохав її теж, але королю вистачило мудрості поставити добро багатьох тисяч підданих вище за бажання двох закоханих, хай якими дорогими вони йому були. Саме Даянерис заповнила ці сади дитячим сміхом. Спочатку там гралися її власні діти, а згодом — сини та доньки панства і лицарства, що виховувалися разом з хлопчиками та дівчатками великокняжого роду. Одного літнього дня, коли сонце нещадно палило з неба, Даянерис зглянулася на дітей кухарів, челядників, машталірів і запросила їх теж купатися у ставках та водограях. Так започаткувався звичай, що живе донині.