— Ніколи не сумнівалася і не буду! — Вона насмішкувато поцілувала череп. — Непоганий початок, як на мене.
— Початок?! — недовірливо перепитала Еларія Піщанець. — Крийте боги! Я сподівалася, це вже кінець. Тайвин Ланістер мертвий. Так само Роберт Баратеон, Аморі Лорх, а тепер і Грегор Клеган. Усі, хто доклав рук до вбивства Елії з дітьми. Ба навіть Джофрі, який ще не народився, коли Елія загинула. Я бачила смерть малого на власні очі. Дивилася, як він роздирав собі горло, намагаючись вдихнути. Кого ще лишилося вбити? Невже Мирцела та Томен теж мають померти, щоб тіні Раеніс та Аегона нарешті знайшли спокій? Коли ж це скінчиться?
— Скінчиться, коли проллється достатньо крові, — відповіла панна Нім. — Скінчиться тоді, коли Кастерлі-на-Скелі розколеться навпіл, і промені ясного сонця засмажать хробаків та слимаків усередині. Скінчиться тоді, коли на руїну остаточно зійде все, що будував Тайвин Ланістер.
— Він загинув від руки власного сина! — гарикнула Еларія. — Хіба тобі мало?
— Було б не мало, якби він загинув од моєї руки. — Панна Нім всілася у кріслі, закинувши довгу чорну косу через плече на коліна. Вона мала вдовиний клин свого батька, а під ним — великі ясні очі. Червоні, наче вино, вуста, вигнулися шовковою усмішкою. — У мене б він легкою смертю від стріли не відбувся.
— Пан Грегор справді виглядає якимсь самотнім, — мовила Тієна своїм солодким голосочком цнотливої септи. — Певно, йому бракує товариства.
Щоками Еларії текли сльози, темні очі палко блищали. «Навіть коли плаче, вона має в собі силу» — подумав сотник.
— Оберин прагнув помсти за Елію. Тепер ви троє прагнете помсти за нього. Нагадую вам, що я маю чотирьох доньок. Ваших сестер. Моїй Елії чотирнадцять років, вона майже доросла жінка. Обелі — дванадцять, у ній розквітає дівчина. Вони вас обожнюють, як Дорея та Лореза обожнюють їх. Якщо ви загинете, чи мають Ель та Обела шукати помсти за вас, а потім Дорея та Лорі за них? І так триватиме вічно? Питаю ще раз: коли ж це скінчиться?!
Еларія Піщанець поклала долоню на голову Гори.
— Я бачила смерть вашого батька. Ось його вбивця. Чи можу я взяти цей череп з собою до ліжка? Чи зігріє він мене вночі, чи подарує розраду? Чи розвеселить мене, заспіває пісню, подбає про мене у хворобі й старості?
— Чого ж ви тоді хочете, пані? — спитала панна Нім. — Чи не відкласти нам списи, начепити посмішки і забути про всі завдані нам кривди?
— Війна вже на порозі, хочемо ми того чи ні, — мовила Обара. — На Залізному Престолі сидить король-хлопчак. Князь Станіс тримає Стіну і збирає північан на підтримку своєї справи. Дві королеви гризуться за Томена, мов дві сучки за соковиту кістку. Залізняки захопили Щитові острови і набігають вгору Мандером, у саме серце Обширу. Відтак і Вирій матиме чим піклуватися. Наші вороги у безладі. Час настав.
— Для чого? Накосити ще черепів? — Еларія Піщанець обернулася до великого князя. — Вони сліпі. Я не хочу більше цього чути!
— Ходи до своїх дівчаток, Еларіє, — наказав їй великий князь. — Маєш моє слово: їх не спіткає ніяка халепа.
— Мій князю.
Еларія поцілувала його у чоло і відкланялася. Арео Готі сумно було дивитися, як вона іде. «Хороша жінка» — подумав він.
Коли Еларія пішла, панна Нім мовила:
— Я знаю, що вона кохала нашого батька, та вочевидь, ніколи не розуміла.
Великий князь кинув на неї чудернацький погляд.
— Вона розуміла більше, Німеріє, ніж ти маєш надію зрозуміти. Вона зробила твого батька щасливим. Зрештою, лагідне серце буває могутнішим за гордість можновладця і мужність воїна. Проте є деякі речі, яких Еларія не знає і не має знати. Ця війна вже почалася.
Обара зареготала.
— Ще б пак! Клопотом нашої дорогенької Аріани!
Князівна зашарілася. Гота помітив, як обличчям її батька промайнула хвиля гніву.
— Вона вчинила так не лише з власної примхи, а й заради вас усіх. Я б не поспішав з неї глузувати.
— Я не глузувала. Я її хвалила! — випнулася Обара Піщанець. — Зволікайте, вичікуйте, ховайтеся і дуріть, скільки хочте, дядечку, але рано чи пізно пан Балон має постати лицем до лиця з Мирцелою в Водограйних Садах. І коли це станеться, важко буде йому не помітити в неї брак одного вуха. А потім дівчинка розкаже, як ваш сотник розтяв Ариса Дубосерда від шиї до пупа одним ударом своєї сталевої дружини, і тоді…
— Ні! — Князівна Аріана випросталася з подушки, на якій сиділа, і поклала руку Готі на лікоть. — Все сталося не так, сестричко. Пан Арис загинув від руки Герольда Дейна.
Піщані Змійки перезирнулися.
— Темної Зорі?!