Пергамен було написано посполитою мовою. Цариця поволі розгорнула його, вивчаючи печатки та підписи. Побачивши ім’я пана Вілема Даррі, Дані відчула, як тьохнуло серце. Вона уважно прочитала весь сувій, а тоді перечитала знову.
— Чи можна дізнатися, ваша милосте, про що там мова? — запитав пан Барістан.
— Це таємна угода, — відповіла Дані, — укладена у Браавосі, коли я ще була маленькою дівчинкою. Від нас її підписав пан Вілем Даррі — воїн, що викрав мене з братом з Дракон-Каменя і тим врятував від людей Узурпатора. Від Дорну підписав великий князь Оберин Мартел. Засвідчив угоду дож Браавосу власною особою.
Вона віддала пергамен панові Барістану, щоб той прочитав сам.
— Тут говориться, що союз має скріпитися шлюбом. Навзамін допомоги Дорну в скиненні Узурпатора мій брат Візерис мав узяти доньку великого князя Дорана, Аріану, за свою королеву.
Старий лицар повільно та прискіпливо прочитав угоду.
— Якби Роберт знав про сю грамоту, то сплюндрував би Сонцеспис так само, як колись Пайк. І забрав би голови великого князя Дорана, Червоного Гаспида… та й дорнійської князівни теж.
— Не маю сумніву, що саме з цієї причини великий князь Доран і вирішив тримати угоду в таємниці, — мовила Даянерис. — Якби мій брат Візерис знав, що на нього чекає дорнійська князівна, він би переплив морем до Сонцеспису, щойно досяг би шлюбного віку.
— І тим накликав би на себе і на Дорн нищівний удар Робертового келепа, — мовив Жабик. — Мій батько погодився чекати на той день, коли принц Візерис матиме військо.
— Ваш батько?
— Великий князь Доран. — Жабик впав на одне коліно. — Ваша милосте! Я маю честь бути Квентином Мартелом, великим княжичем Дорну, вірним та покірним підданим вашої милості.
Дані засміялася. Дорнійський княжич зачервонівся, її власний двір та радники перекинулися зачудованими поглядами.
— Преосяйносте? — перепитав Скахаз Голомозий гіскарською мовою. — Чому ви смієтеся?
— Його кличуть Жабиком, — відповіла вона, — і тепер я знаю, чому. В Семицарстві є дитяча казка про жабку, що перетворюється на зачарованого принца, коли його поцілує справжня кохана.
Подарувавши посмішку дорнійським лицарям, Дані повернулася до посполитої мови.
— Скажіть-но мені, князю Квентине, чи не зачаровані ви?
— Начебто ні, ваша милосте.
— Я цього боялася. — «Ані зачарований, ані чарівний. Отакої! Шкода, що це він великокняжий син, а не отой з широкими плечима та білявим волоссям.» — І все ж ви приїхали по свій поцілунок. Ви маєте намір зі мною побратися. Адже так? Привезений вами подарунок — це ваша власна ясновельможна особа. Замість Візериса та вашої сестри угоду повинні скріпити ми з вами. Якщо, звісно, я хочу Дорн.
— Мій батько сподівався, що ви схвалите мене за нареченого.
Дааріо Нахаріс реготнув зневажливо.
— Я бачу перед собою мале цуценя. Цариці-королеві потрібен поруч сильний чоловік, а не слиняве немовля. Для такої нареченої ви негідний обранець. Облизніть губи — чи не відчуєте смак матінчиного молока?
Пан Геріс Пийвода потемнів обличчям.
— Пильнуй язика, сердюче! Ти говориш до великого княжича дорнійського.
— А чую його мамку-годувальницю, чи не так?
Дааріо попестив великими пальцями руків’я своїх клинків і хижо посміхнувся. Скахаз грізно насупився, як умів лише він.
— Сей хлопчик, може, годиться правити отим своїм Дорном, але Меєринові потрібен цар гіскарської крові!
— Я знаю про той Дорн, — зауважив Резнак мо’Резнак. — Дорн — це піски та скорпіони. А ще голі червоні гори, спечені жорстоким сонцем.
Відповів йому князь Квентин.
— Дорн — це п’ятдесят тисяч списів та мечів, відданих нашій королеві.
— П’ятдесят тисяч, отакої! — насмішкувато скривився Дааріо. — Чому ж я бачу лише трьох?
— Ану годі! — наказала Даянерис. — Великий княжич Квентин подолав половину світу, везучи мені подарунок. Я не дозволю ображати його нечемним звичаєм.
І обернулася до дорнійців.
— Якби ж ви з’явилися рік тому. Нині я обіцяна у шлюбі вельможному Гіздахру зо’Лораку.
Пан Геріс відповів:
— Але якщо не запізно…
— Про те судити мені, — перервала Дані. — Резнаку, простежте, щоб князеві та його супутникам надали помешкання, гідне їхнього високого роду та стану. Також подбайте про всі їхні потреби.
— Ваша воля, преосяйносте.
Цариця-королева підвелася з місця.
— Тоді ми скінчили.
Дааріо та пан Барістан пішли за нею сходами до її помешкань.
— Це змінює все, — зауважив старий лицар.
— Це не змінює нічого, — заперечила Дані, поки Іррі знімала з неї вінця. — Що для нас змінять троє вояків?