— Це воєнна здобич. — Бракен підняв з підлоги штани і струснув їх. — Належала одному з панцирних слуг Чорноліса, доки я йому макітру не розчерепив. Опусти руки, жінко. Ясновельможний пан Ланістер бажає добре роздивитися твоє багатство.
На це Хайме нічого не сказав, натомість зауважив:
— Ви, пане князю, штани наопак вдягаєте. Краще переверніть.
Джонос вилаявся, а жінка вислизнула з ліжка і заходилася збирати в оберемок розкиданий одяг; поки вона крутилася і нахилялася по своє ганчір’я туди й сюди, долоні її гарячково метлялися між грудьми і низом живота. Незграбними спробами прикритися жінка мимохіть вабила до себе очі — сильніше, ніж якби просто робила свою справу голою.
— Маєш ім’я, добродійко? — спитав її Хайме.
— Мати назвала мене Гільдою, пане.
Вона нап’яла через голову не надто чисту сорочку і струснула волоссям, розправляючи його. Обличчя жінка мала чи не брудніше за ноги, а рясну порость між стегон таку, що справила б за рідну Бракенову сестру… і все ж відрази не викликала. Невеличкий кирпатий носик, буйлива грива волосся…
Жінка нарешті ступила у спідницю, підтягла її до пояса, зграбно присіла, вітаючи гостя, і спитала:
— Чи не бачили, м’сьпане, мого другого черевика?
Князь Бракен, почувши запитання, вибухнув люттю.
— Я тобі що, в сім дідьків, покоївка? Черевики тобі шукатиму? Забирайся геть хоч боса, а хоч би й гола!
— То м’сьпан не забере мене додому помолитися разом з дружинонькою? — засміялася Гільда і кинула на Хайме безсоромний погляд. — А ви собі маєте дружиноньку, хоробрий лицарю?
«Я собі сестру маю.»
— Ти колір моєї киреї бачиш?
— Білий, — відповіла вона, — зате рука он яка золота. Я люблю, коли чоловік уміє позолотити ручку. А ви що любите в жінках, добрий паночку?
— Цноту.
— Я ж питаю: в жінках, а не в доньках.
Хайме згадав Мирцелу. «Їй теж доведеться розповісти.» Дорнійцям, напевне, це не сподобається. Доран Мартел погодився на її заручини зі своїм сином, бо вважав дівчинку Робертовою плоттю та кров’ю. «Заплутано все так, що не розв’яжеш» — подумав Хайме і пошкодував, що не може розсікти вузли одним ударом меча.
— Я склав обітниці, — мляво буркнув він Гільді.
— Ну то ріпок вам не бачити, — хтиво вишкірилося дівчисько.
— Геть звідси! — заревів на неї князь Джонос.
Жінка хутко кинулася назовні, тримаючи в руках один черевик і решту свого одягу. Та проминаючи Хайме, вона сягнула донизу і стиснула йому прутня крізь штани.
— Гільда! — нагадала вона і прожогом вискочила напіводягненою крізь запону намету.
«Гільда, кажеш» — повторив подумки Хайме, а князя Джоноса спитав, коли дівчина зникла:
— До речі, як ся має ваша вельмишановна пані дружина?
— Відки мені знати? Спитайте її септона. Коли ваш батько спалив нам замок, вона вирішила, що то божа кара. І відтоді лише молиться й молиться.
Джонос нарешті втямив, де в штанів передок, і тепер зав’язував на них шворки.
— Що вас привело сюди, мосьпане? Чорноструг? Чули ми, він утік.
— Чули, отакої? — Хайме всівся на табірному ослоні. — А чи не від нього самого, часом?
— Панові Бріндену стане клепки не тікати до мене. Так, я його поважаю, брехати не буду. Але якщо він покаже свою пику тут чи неподалік — усюди, де є мої люди — його негайно заб’ють у кайдани. Він знає, що я схилив коліна перед престолом. І сам мав би зробити те саме, але ж завжди був упертий, як бугай. Якби його брат був живий, то розказав би.
— Титос Чорноліс ще не схилив колін, — зауважив Хайме. — То може, Чорноструг знайшов собі притулок у Крукоберезі?
— Шукати міг би, та щоб знайти, мав би проминути мою облогу. А я не чув, щоб він виростив собі крила. Та й Титосові скоро самому знадобиться притулок. Вони вже там щурів і шкіру з чобіт з’їли. Скоро Чорноліс здасться — ще й повний місяць не зійде.
— Чорноліс здасться, ще й сонце не сяде. Я запропоную йому умови і поверну до королівського миру.
— Зрозуміло. — Князь Джонос вліз до брунатної вовняної сорочки з червоним огирем Бракенів, вигаптуваним на грудях. — Чи не вип’ють пан Регіментар ріг пива?
— Не вип’ю. Та не вважайте, що з-за мене мусите сушити горло.
Бракен налив собі ріг, випив половину і витер рота долонею.
— Ви казали про умови. Які саме умови?
— Та звичайні. Князь Чорноліс муситиме визнати свою зраду і відмовитися від присяги Старкам і Таллі. Він урочисто присягнеться перед богами та людьми надалі бути вірним значковим слугою Гаренголу та підданим Залізного Престолу. А я від імені короля подарую йому пробачення. Звісно, як ціну непокори короні ми заберемо дзбан-другий золота і заручника, щоб утримати Крукоберіг від подальших бунтів.