— Барсену дуже люблять, — мовив Гіздахр, поки ревище юрби наповнювало яму. — Хоробрішої жінки я не знаю.
Могутній Бельвас відповів:
— Битися з дівками — то не хоробрість. Битися з Могутнім Бельвасом — оце хоробрість.
— Сього дня вона б’ється з вепром, — зауважив Гіздахр.
«Еге ж, — подумала Дані, — бо ти не знайшов жінки їй у суперниці, хай яким гаманом трусив.»
— І схоже, не дерев’яним мечем.
Вепр був величезний звір з іклами завдовжки з людське передпліччя і крихітними очицями, що палали гнівом. Дані аж стало цікаво, чи не виглядав вепр-убивця Роберта Баратеона так само люто. «Жахливе чудовисько, жахлива смерть.» Протягом удару серця вона майже жаліла Узурпатора.
— Барсена дуже жвава та спритна, — мовив Резнак. — Вона танцюватиме з вепром, преосяйносте, і нарізатиме з нього шинку ножем, коли він пробігатиме повз неї. Ось побачите: перш ніж померти, він геть спливе кров’ю.
Саме так і почалося. Вепр кинувся у напад, Барсена крутнулася і ухилилася, її клинок зблиснув сріблом на сонці.
— Списа б їй, — мовив пан Барістан, поки Барсена спритним стрибком ухилялася від другого удару звіра. — У такий спосіб вепра не здолати.
Слова лицаря здалися Дані буркотінням чийогось старенького дідуся — як завжди казав Дааріо.
Клинок Барсени рясно спливав кров’ю; але невдовзі вепр зупинився. «Він розумніший за бика, — втямила Дані. — Він більше не нападатиме.» Тим часом Барсена дійшла тієї ж думки. Вона загрозливо верескнула, потроху ступила ближче до вепра, перекидаючи ножа з долоні в долоню. Коли звір відступив, Барсена вилаялася, сікнула лезом йому по пискові, намагаючись розлютити… і домоглася свого. Та цього разу її стрибок спізнився на крихітну мить; вепряче ікло розчахнуло їй ліву ногу від коліна до промежини.
Стогін вирвався на волю з тридцяти тисяч горлянок. Затискаючи розірвану плоть на нозі, Барсена впустила ножа і спробувала позадкувати геть, але не подолала і аршина, як вепр напав знову. Дані відвернула обличчя.
— Оце була така хоробрість, як треба? — запитала вона Могутнього Бельваса під моторошний вереск, що розносився понад піском.
— Битися зі свинями — хоробрість. Верещати отак гучно — ні. Могутньому Бельвасові боляче у вухах. — Євнух потер своє кругле черево, похрещене старими білими рубцями. — А ще Могутньому Бельвасові млосно у шлунку.
Вепр занурив писок у живіт Барсени і почав виїдати тельбухи. Рознісся сморід, якого цариця не могла вже терпіти. Спека, мухи, галас юрби… «аж дихати несила».
Дані підняла серпанок і дозволила йому полетіти за вітром. Потім скинула токар; перли тихенько торохтіли один об одний, поки вона розмотувала шовк.
— Халісі? — запитала Іррі. — Що ви робите?
— Скидаю свої довгі вуха.
Тузінь людей з рогатинами вибігли на пісок, щоб відігнати вепра від трупа і повернути його до загорожі. З ними біг і розпорядник, вимахуючи довгим шпичастим батогом. Коли він ляснув ним на вепра, цариця підвелася на ноги.
— Пане Барістане, чи не супроводите мене назад до мого садка?
На обличчі Гіздахра з’явився бентежний подив.
— Але ж будуть іще видовиська. Пустощі з шістьма старими бабами, а тоді три двобої. Белакво проти Гогора!
— Белакво переможе! — заявила Іррі. — Кожен знає.
— Не кожен! — заперечила Джихікі. — Белакво помре!
— Помре один, чи помре інший, — мовила Дані. — А той, хто виживе, помре іншим разом. Все це одна велика помилка.
— Могутній Бельвас з’їв забагато коників. — Широке брунатне обличчя Бельваса пополотніло. — Могутньому Бельвасу треба молока.
Гіздахр на євнуха навіть не зважив.
— Препишносте, люд Меєрину зібрався святкувати наше поєднання у шлюбі. Ви чули, як вас вітала юрба. Не відкидайте так просто їхню любов!
— Вони вітали не мене, а мої довгі вуха. Ходімо з цієї забійні, пане чоловіче.
Дані чула рохкання вепра, вигуки списників, ляскання батога розпорядника.
— Ні, моя люба пані! Залиштеся ще ненадовго. На пустощі й останній двобій. Заплющте очі — ніхто й не побачить. Усі дивитимуться на Белакво та Гогора. Зараз не час…
Його обличчям пробігла темна тінь. Галас і ревище стишилися. Десять тисяч голосів замовкли. Кожна пара очей обернулася на небо. Теплий вітер майнув Дані по щоках; над биттям свого серця вона почула шум крил. Двійко списників кинулися шукати порятунку. Розпорядник завмер там, де стояв. Вепр, пирхаючи, повернувся до Барсени. Могутній Бельвас застогнав, зсунувся зі свого сідала і впав на коліна.