Серсея ненавиділа почуватися слабкою. Якби боги подарували їй силу, що мав у руках Хайме і той п’яний бевзь Роберт, вона б сама собі облаштувала втечу. «О, якби ж мені меча і хисту володіти ним!» Вона мала серце воїна, та боги в своїй сліпій ненависті дали їй кволе тіло жінки. Наприпочатку королева пробувала опиратися, та септи подолали її числом — надто їх було багато, ще й дужіших, ніж здавалося на перший погляд. Всі до останньої виглядали бридкими старими шкириндами; але всі їхні молитви та відправи, старанне шкрябання підлоги та лупцювання послушниць дрючками зробили святих сестер зашкарублими, наче корені дерев.
До того ж вони не дозволяли їй перепочити. Удень чи вночі, коли королева заплющувала очі для сну, одна з її наглядачок миттю з’являлася будити її та вимагати сповіді гріхів. На Серсею поклали тяжкі звинувачення у перелюбстві, грішному зляганні, державній зраді, ба навіть убивстві — бо Озней Кіптюг зізнався, що задушив попереднього верховного септона за її наказом.
— Я прийшла почути розповідь про ваші злодійства, — гарчала септа Унела, трусячи королеву за плече.
Септа Моела розводилася, що спати королеві насправді не дають її тяжкі гріхи.
— Лише невинним даровано насолоду спокійного, нічим не стурбованого сну. Зізнайтеся у гріхах, і спатимете, наче новонароджене немовля.
Прокинутися і заснути, знову прокинутися і знову заснути… кожну ніч дерли на шматки жорстокі руки її мучительок, і кожна ніч була холоднішою та лютішою за попередню. Година сови, година вовка, година солов’я, схід місяця і захід місяця, світанок і сутінки… всі вони дибали повз неї, наче п’яні гульвіси з шинку додому. Яка нині година? Який день? Де вона знаходиться? Чи спить і бачить сон, а чи вже прокинулася? Ті уривки сну, які дозволялися королеві, перетворилися на гострі друзки і шматували їй розум на клапті. З кожним новим днем Серсея почувалася глухішою до світу, втрачала здоровий глузд, палала у виснажливій гарячці. Королева вже не тямила, скільки часу сидить ув’язнена у келії нагорі однієї з семи високих башт Великого Септу Баелора. «Я тут зістарюся й помру» — одного разу в відчаї подумала вона.
Але цього Серсея не могла собі дозволити. Адже в ній мав потребу її син. І не меншу — її королівство. Вона мала звільнитися за всяку ціну, хай яка на неї чигала небезпека. Її світ стиснувся до келії завбільшки шість на шість стоп, нічного горщика, грудкуватого солом’яника і ковдри темної вовни, од якої в неї свербіло все тіло — та все ж вона лишалася спадкоємицею князя Тайвина, донькою Скелі.
Виснажена браком сну, змучена холодом, що вповзав до башти щоночі, закатована голодом і лихоманкою, Серсея нарешті прийшла до думки, що має покаятися перед своїми полонителями. Тієї ж ночі, коли септа Унела з’явилася вирвати королеву з обіймів сну, то побачила її на колінах у сумирному чеканні.
— Я грішила, — мовила Серсея. Язик її ледве повертався у роті, вуста були сухі й потріскані. — Я скоїла тяжкі гріхи. Нині я це бачу ясним зором. Як я могла так довго лишатися сліпою? Нарешті Стариця з’явилася до мене, високо здійнявши лампаду мудрості. Її священне світло осяяло той шлях, яким тепер я маю йти. Я хочу очиститись гріха. Нічого більше не бажаю, крім прощення й спокути. Благаю, добра септо, молю вас на колінах: відведіть мене до верховного септона, щоб я сповідала йому мої злодійства та перелюбства.
— Я перекажу бажання вашої милості, — відповіла септа Унела. — Їхня пресвятість матимуть велику втіху. Бо сказано, що лиш сповіддю та щирим каяттям рятуються безсмертні душі.
І подарувала королеві спокій та спочинок на решту тієї довжелезної ночі. Години і години минали у блаженному забутті. Сова, і вовк, і соловей прослизнули повз королеву непоміченими, поки Серсея втішалася довгим солодким сном, у якому Хайме був її чоловіком, а їхній син ходив землею живий.
З настанням ранку королева майже повернулася до тями. Коли її наглядачки з’явилися по неї, вона знову промимрила слова належної покори і потвердила свій намір сповідати гріхи та отримати пробачення.
— Велике щастя чути се від вас, — поважно кивнула септа Моела.
— Великий тягар упаде з вашої душі, — додала септа Сколера. — Ваша милість скоро відчують незрівнянне полегшення.
«Ваша милість.» Два прості слова знуртували їй душу. Під час її тривалого полону три мучительки нечасто обтяжували себе навіть такою чемністю в бік королеви.
— Їхня пресвятість чекають, — мовила септа Унела.
Серсея схилила голову, покірно і принижено.
— Чи не дозволите мені хоча б купіль? Я не в належному вигляді для відвідин високої особи…