— Жовтого Кита.
Слова пролунали від третьої людини, привабленої голосами — кощавої, давно неголеної, з червоними плямами на зубах від кислолисту. «Осавул» — зрозумів Тиріон з того, як до нього зверталися двоє інших. Замість правиці той мав гака. «Бронова тінь, лишень дрібніша та бридкіша. Бути мені Баелором Блаженним, якщо брешу.»
— Та це ж карлики, яких Бен намагався купити, — мовив осавул до списників, мружачись на гостей. — А здоровань… краще ведіть і його. Усіх трьох.
Тирошієць майнув списом. Тиріон зробив крок. Інший сердюк — зовсім юний, ще хлопчина, з пушком на щоках та волоссям кольору брудної соломи — підхопив Копку під пахву.
— Ой, а мій карлик має цицьки! — зареготав він і запхав руку Копці під сорочку, щоб пересвідчитися напевне.
— Та тягни вже її! — визвірився осавул.
Юнак закинув Копку на плече. Тиріон рушив уперед так швидко, як дозволяли короткі криві ноги. Куди вони прямували, він вже знав: до великого намету на дальньому краю вогняної ями, чиї мальовані полотняні стіни добряче вицвіли та розтріскалися за роки під дощем і сонцем. Кілька сердюків обернулися подивитися, табірна дівка пирхнула і захихотіла, та ніхто пальцем не ворухнув, щоб їм завадити.
Всередині намету стояли табірні ослони, стіл на кобильницях, риштунки зі списами та галябардами. Підлогу вкривали потерті килими десятку кольорів, що різали око. На килимах стояло троє з полкової старшини. Один був стрункий та зграбний, з гострою борідкою, тонким клинком бравів при поясі, у рожевому каптані з розрізами. Інший — огрядний, лисуватий, з чорнильними плямами на пальцях та пером у руці.
Третій був саме той, кого Тиріон шукав. Карлик вклонився і мовив:
— Вітаю, пане полковнику.
— Ми схопили їх, коли вони прокрадалися до табору.
Хлопчина скинув Копку з плеча на килим.
— Утікачі! — оголосив тирошієць. — З відрами.
— З відрами? — перепитав Бурий Бен Бросквин. Коли ніхто не спробував пояснити, він продовжив: — Повертайтеся на варту, хлопці. І нікому ані слова.
Коли всі пішли, він посміхнувся до Тиріона.
— Прийшов ще раз зіграти у цивасу, Йолло?
— Якщо буде ваша ласка. Мені сподобалося нищити вас на дошці. Чув, Бросквине, ви вже двічі зрадник. А мені до вподоби люди мого штибу.
Посмішка Бурого Бена не торкнулася його очей. Він розглядав Тиріона так, як міг би розглядати балакучу змію.
— Навіщо ти тут з’явився?
— Щоб справдити ваші мрії. Ви ж намагалися купити нас на торжищі. Потім намагалися виграти в цивасу. Навіть коли я мав носа, то не був такий вродливий, щоб викликати в когось довгу і сталу пристрасть… ну хіба що в того, хто знав мою справжню ціну. І ось я перед вами, зовсім задарма. Будьте добрим другом, приведіть коваля і зніміть з нас нашийники. Несила вже брязкати щоразу, як закортить почухати яйця.
— Я не хочу клопоту з твоїм вельможним господарем.
— Єззан має нагальніший клопіт, ніж шукати трьох збіглих невільників. Наприклад, мчати до власної смерті верхи на блідій кобилі. Та й чого б це нас тут шукали? Ви маєте вдосталь мечей, щоб відрадити кожного, хто пхне носа не в свої справи. Втрачати вам нічого… а здобути можна чимало.
У відповідь засичав блазень у рожевому.
— Вони принесли до нас пошесть! Просто у намети! — І обернувся до Бена Бросквина. — Відрізати йому голову, полковнику? А решту викинемо у погану яму.
Він вихопив меча — тонкого клинка бравів з коштовно прикрашеним руків’ям.
— Раджу стерегтися моєї голови, — мовив Тиріон. — Бо ще кров’ю заляпаєтеся, а кров переносить хворобу. І наш одяг вам тоді доведеться прокип’ятити, а чи й зовсім спалити.
— Я маю на думці, Йолло, спалити твій одяг, не виймаючи з нього тебе.
— Мене так не звуть. Але ви ж самі знаєте. Знали з першого погляду.
— Може, й знав.
— Я вас теж знаю, шановний пане, — мовив Тиріон. — Тут на вас менше бросквинової барви і більше бурої, ніж у мене вдома, та якщо ваше ім’я не бреше, ви з західняків — за кров’ю, хай не за домівкою. Дім Бросквин присягає службою Кастерлі-на-Скелі. Так сталося, що я трохи знаюся на його історії. Ваша гілка, поза сумнівом, виросла з кам’яної кісточки, переплюнутої з-за вузького моря. Ручуся, то був котрийсь із молодших синів Візериса Бросквина. Королевині дракони були до вас прихильні, адже так?
Сердюцький полковник, здавалося, пом’якшав і розвеселився.
— Хто це тобі розповів?
— Та ніхто. Більшість побрехеньок про драконів — забавки для телепнів. Балакучі дракони, дракони на купах золота і каменів, дракони на чотирьох ногах з черевами завбільшки зі слона, дракони з загадками сфінксів… то все дурниці. Але у старих книжках є і крихти правди. Мені відомо не тільки те, що дракони королеви до вас прихилилися, але й чому саме.