— Ми трохи спізнилися, — відповів Квентин.
— Шкодуєте, що не втекли від мене раніше? — Строкатий Князь ковтнув вина. — Отже… весілля князя Жабика зійшло на пси. То це ви тому прискакали назад до мене? Трійко моїх хоробрих дорнійських хлоп’ят вирішили вшанувати свої полкові обов’язки?
— Ні.
— Яка прикра втрата.
— Юрхаз зо’Юнзак помер.
— Ся новина вже несвіжа. Я сам дивився на його смерть. Бідолаха побачив дракона, спробував утекти і запнувся. Аж тут кілька тисяч його найближчих приятелів пробігли йому по спині. Напевне, Жовте Місто потонуло у сльозах жалоби. Ви запросили мене на зустріч, щоб випити за його світлу пам’ять?
— Ні. А чи обрали вже юнкайці собі нового воєводу?
— Рада хазяїв усе ніяк не домовиться. Найбільшу підтримку мав Єззан зо’Каггаз, та дотепер помер і він. Останніми днями Мудрі Хазяї щодня передають провід над військом одне одному. Сьогодні нас очолює той, котрого твої полкові друзі кличуть Пияк-Не-Здолаєш-Ніяк. А назавтра очільником стане Панок-Вислощок.
— Ні, Заєць, — виправила Меріс. — Вислощок був учора.
— Визнаю помилку, люба моя. Наші юнкайські друзі мали ласку надати нам розклад. Мені варто уважніше його вивчити.
— Вас наймав Юрхаз зо’Юнзак.
— Він підписував угоду з нами від імені свого міста. Таки-так.
— Меєрин та Юнкай уклали мир. Облогу мають зняти, кожне військо розпустити. Не буде ані битви, ані різанини, ані міста для погрому і здобичі.
— Життя — воно таке. Сама зневіра.
— І чи довго, на вашу думку, юнкайці схочуть платити за службу аж чотирьом охочим полкам?
Строкатий Князь сьорбнув вина і мовив:
— Дражливе питаннячко. Але така вже вона — доля вільних компанійців. Одна війна скінчується, інша починається. На щастя, десь комусь завжди треба битися з кимось іншим. Може, навіть у цьому місті. Ось ми тут сидимо і п’ємо, а Кровоборід саме закликає наших юнкайських друзів подарувати цареві Гіздахру ще одну голову. Відпущенці та невільникарі зиркають на горлянки одне одного і гострять ножі, Сини Гарпії змовляються у своїх пірамідах, бліда кобила затоптує копитами і раба, і вельможу, наші друзі з Жовтого Міста вже очі прогледіли, що там робиться на морі, а десь у степу дракон куштує шматочки ніжної плоті Даянерис Таргарієн. То хто править Меєрином сього вечора? І хто правитиме назавтра вранці?
Пентосець знизав плечима.
— Напевне я не знаю нічого, лише одне. Хтось десь неодмінно матиме потребу в наших мечах.
— Я маю потребу в ваших мечах. Дорн винайме вас.
Строкатий Князь зиркнув на Мальовану Меріс.
— А нахабства цьому жабеняті не позичати. Невже я мушу нагадувати? Дорогенький мій княжичу, останньою угодою, підписаною між нами, ви підтерли свою гарненьку рожеву дупцю.
— Хай що вам платить Юнкай, я дам удвічі більше.
— Щирим золотом одразу після підписання угоди, чи не так?
— Частину віддам, коли досягнемо Волантису, решту — коли я повернуся до Сонцеспису. Ми везли золото при собі, коли вирушали в мандри, але ховати його у полку було б важкувато, і ми віддали його до банків. Хочете — то покажу папери.
— Отакої! Папери. То й подвійна платня буде паперами?
— Подвійними паперами, — мовила Мальована Меріс.
— Решту матимете в Дорні, — наполягав Квентин. — Мій батько — людина честі. Якщо я прикладу до угоди свою печатку, він виконає всі умови. Маєте моє слово.
Строкатий Князь прикінчив вино, перевернув кухоль і поставив між ними.
— Отже, дозвольте переконатися, чи я все правильно почув. Відомий брехун і порушник присяги бажає укласти з нами угоду і платить обіцянками-цяцянками. Але за які послуги? Ось що цікаво. Чи мають мої «Вітрогони» розбити юнкайців і знищити Жовте Місто? Перемогти дотракійський халазар у відкритому полі? Супроводити вас додому до батька? Чи ви вдовольнитеся мокрою і хтивою царицею Даянерис, яку ми маємо привезти вам до ліжка? Кажіть уже, ясновельможний Жабику. Годі казок — вас тут ніхто не поцілує. Навіщо вам знадобилися ми з хлопцями?
— Ви потрібні мені, щоб викрасти дракона.
Кагго Трупоріз коротко гигикнув. Мальована Меріс скривила вуста у щось на кшталт посмішки. Дензо Да-Хан присвиснув.
Строкатий Князь відкинувся на спинку стільця і мовив незворушно:
— За драконів, княжичу, подвійної плати буде малувато. Дракони — товар коштовний, за них і останню шкуру віддаси. Той, хто платить самими обіцянками, хай хоч має совість пообіцяти як слід.
— Якщо ви хочете потрійну…
— Ні, — обірвав його Строкатий Князь. — Якщо я чогось і хочу, то це Пентос.