— Хтось має звільнити наших заручників. Якщо їх не повернути, юнкайці використають бранців проти нас.
Скахаз пирхнув крізь носові отвори личини.
— Звільнити? Легко сказати, важче зробити. Хай невільникарі погрожують.
— А якщо самими погрозами не обмежаться?
— Невже ти, старий, так сумуватимеш за тими заручниками? За євнухом, дикуном і найманим зарізякою?
«За Зухом, Джохого і Дааріо.»
— Джохого — кревноїзник королеви, кров її крові. Вони разом подолали червону пустелю і вийшли з неї. Зух — заступник Сірого Хробака. А Дааріо…
«Вона кохає Дааріо.» Барістан бачив це у її очах, коли Даянерис дивилася на полковника, чув у голосі, коли вона до нього говорила.
— Дааріо — марнославний, похапливий, нестримний, але любий її милості. Його треба врятувати, доки «Буревісники» не взяли справу в свої руки. І це можливо зробити. Я колись вивів батька королеви з Сутіндолу, де його тримав бунтівний князь, хоча…
— Хоча тобі ніколи б не вдалося проминути юнкайців непоміченим. Бо тебе в обличчя вже кожен собака знає.
«Обличчя можна сховати, ось як твоє» — подумав Селмі, та мусив визнати, що Голомозий мав рацію. Сутіндол стався дуже давно, ціле життя тому. Для таких звитяг він був уже застарий.
— Ну то доведеться пошукати іншого способу. Іншого рятівника. Когось знаного юнкайцями, чия присутність у таборі не надто вкидатиметься в око…
— Дааріо кличе тебе паном Дідуганом, — нагадав йому Скахаз. — А як мене — і казати не стану. Якби ми з тобою були в заручниках, чи віддав би він свою шкуру заради нас?
«Наставляй кишеню» — подумав лицар, але відповів:
— Хтозна. Може, й віддав би.
— Дааріо хіба насцяв би нам на голови, якби вони палали вогнем. Іншої помічі в нього не шукай. Хай «Буревісники» оберуть собі нового полковника — такого, щоб знав своє місце. Якщо цариця не повернеться, світ збідніє на одного сердюка. Хто за ним плакатиме?
— А якщо таки повернеться?
— То заплаче, висмикне трохи волосся і обкладе юнкайців прокльонами. Але не нас. На наших руках крові не буде. А ти її розрадиш. Розкажеш якусь казку про старі часи, вона їх любить. Бідолаха Дааріо, її хоробрий полковник… вона його ніколи не забуде, звісно… та нам же краще, якщо він помре, хіба не так? І для Даянерис теж краще.
«Краще і для Даянерис, і для Вестеросу.» Даянерис кохала свого полковника… але закоханою була дівчинка в ній, не королева. «Принц Раегар кохав свою панну Ліанну, і з-за цього загинули тисячі людей. Даемон Чорножар кохав першу Даянерис і збурив повстання, коли йому відмовили в її руці. Лихий Булат і Кровокрук кохали Шієру Морську Зірку, і Семицарство спливло кров’ю. Принц Драконобабок кохав Янку зі Старокаменів так, що зневажив корону, і Вестерос заплатив віно за наречену трупами людей.» Усі троє синів п’ятого Аегона всупереч волі батька одружилися з коханими жінками. Згаданий король, який опинився на престолі несподівано і в виборі королеви поклався на власне серце, дозволив також і синам чинити за їхніми бажаннями, і тим нажив непримиренних ворогів там, де мав нажити вірних друзів. Як ніч змінює день, так учинилися зрада і колотнеча, і скінчилося все у Перелітку — химороддю, пожежею та болісним лихом.
«Її кохання до Дааріо — це отрута. Повільніша, ніж медові коники, але наприкінці не менш смертельна.»
— Лишається ще Джохого, — нагадав пан Барістан. — Він і Зух. Обидва дуже дорогі її милості.
— Ми теж маємо заручників, — нагадав йому Скахаз Голомозий. — Якщо невільникарі вб’ють одного з наших, заріжемо когось із їхніх.
Хвильку пан Барістан не міг втямити, про кого він. А тоді зрозумів.
— Королевиних чашників і чашниць?!
— Заручників! — наполіг Скахаз мо’Кандак. — Граздар і К’єзза — рідня Зеленій Грації. Меццара — з Мереків, Кезмія — з Пахлів, Аззак — з Газинів. Бхаказ є Лораком, він родич самому Гіздахрові. Усі вони — сини та доньки пірамід. Цхак, Кваззар, Улез, Хазкар, Дхазак, Єрізан… діти Великих Хазяїв.
— Невинні дівчатка і милі хлопчики. — Пан Барістан добре спізнав їх усіх за час служби цариці. Гразхара з його мріями про славу, сором’язливу Меццару, лінькуватого Міклаза, гарненьку та марнославну Кезмію, К’єззу з великими лагідними очима і янгольським голосочком, Дхаззара-танцюриста і решту… — Малі діти.
— Діти Гарпії. За кров платять кров’ю.
— Так казав юнкаєць, що приніс нам голову Гролео.
— І не помилявся.
— Але я цього не дозволю.
— Який нам зиск від заручників, котрих не можна чіпати?
— Можна запропонувати трьох дітей за Дааріо, Зуха і Джохого, — припустив пан Барістан. — Її милості…