«Цієї плями не змиєш, хай скільки шкрябай.» Пан Кеван пам’ятав ту дівчинку, якою колись була Серсея — жваву, пустотливу, повну життя. А потім вона розквітла, м-м-м… чи жила колись на світі діва, красніша за неї? «Якби Аерис погодився одружити її з Раегаром, скільки життів урятувалося б, скільки смертей відвернулося?» Серсея б подарувала принцові стільки синів, скільки той забажав би — левів з порфіровими очима та срібними гривами… маючи таку дружину, Раегар вдруге б навіть не глянув на Ліанну Старк. Кеван трохи пригадував дику, шалену вроду північної панни… та хай як гаряче палає смолоскип, йому не рівнятися з вранішнім сонцем.
Втім, який хосен перейматися програними битвами та неподоланими дорогами? Хай про них згадують кволі старці — такий вже їхній негодящий норов. Раегар одружився з Елією Дорнійською, Ліанна Старк померла, Роберт Баратеон узяв Серсею за дружину… і ось до чого все докотилося. Нині ввечері його власна дорога пролягала до покоїв небоги. Де він опиниться лицем до лиця з Серсеєю.
«Мені нема причини почуватися винним, — сказав собі пан Кеван. — Авжеж Тайвин би зрозумів. Це його донька накликала сором на наше ім’я, не я. А все, що робив я, роблено на добро дому Ланістер.»
Та й хіба брат учинив би інакше? В останні роки життя їхнього батька, по смерті матері, панотець узяв собі за коханку вродливу доньку свічкаря. Не така то вже була незвична справа — зацному та овдовілому вельможі тримати при собі дівчину-простачку, щоб зігрівала постіль… але ж князь Титос невдовзі почав садовити її поруч із собою в палаті, закидати шанами та подарунками і навіть питати її думки щодо правління князівством. За рік вона вже звільняла і винаймала слуг, наказувала надвірним лицарям і навіть говорила за свого пана, коли той нездужав. Коханка забрала собі в руки таку владу, що в Ланіспорті жартували: хто хоче бити князеві чолом і бути почутим, хай стає на коліна і говорить гучніше княжій підбічниці між ніг — бо саме там давно вже знаходяться обидва вуха Титоса Ланістера. Дійшло, що коханка почала вбиратися у коштовності їхньої матері…
…та лише до того дня, коли серце їхнього панотця вибухнуло в грудях — він саме видирався занадто крутими сходами до її опочивальні. Усі нахабні випанки, що перед тим звали себе її друзями і навперейми шукали ласки, хутко позникали, коли Тайвин наказав роздягти її голяка і прогнати Ланіспортом до самих пришибів, наче звичайнісіньку хвойду. Жодна людина не підняла на неї руку, але вплив і влада її на тім скінчилися. Проте навряд чи Тайвинові хоча б уві сні могло примаритися, що та сама доля спіткає його власну золотоволосу доньку.
— Так мало статися, — пробурмотів пан Кеван у келих з рештками вина.
Мусили ж вони якось пом’якшити верховного септона. У прийдешніх битвах Томенові не завадить поміч Святої Віри. А Серсея… золота дитина виросла у марнославну, нерозумну, жадібну жінку. Допавшись до самовладдя, вона б знищила Томена так само, як раніше знищила Джофрі.
За вікном посилювалася віхола. Вітер смикав віконниці, намагався увірватися досередини. Пан Кеван рішуче зіп’явся на ноги. Час іти до левиці, просто у її лігво. «Ми висмикнули їй пазурі. Що ж до Хайме…» Та ні, про це зараз думати недоречно.
Кеван вдягнув старого, добряче поношеного жупана — на випадок, якщо небога забажає вихлюпнути йому в обличчя ще один келих вина. Але меча лишив разом з пасом на спинці стільця. У присутності Томена мечі могли мати при собі тільки лицарі Королегвардії.
Коли пан Кеван увійшов до королівських покоїв, короля-хлопчака та королеву-матір охороняв пан Борос Блаунт. Лицар мав на собі полив’яну луску, біле корзно і відкритий шоломець. Виглядав він не надто здоровим: віднедавна розпух і щоками, і черевом, кольором обличчя бентежив око, ще й стояв, спершись на стіну позаду себе, наче триматися на ногах — то була для нього праця не по силі.
Страви подавали три послушниці — побожні дівчата зі старих родів, від дванадцяти до шістнадцяти років віку. У м’яких білих вовняних шатах вони здавалися невиннішими та неземнішими одна за одну. І все ж верховний септон наполіг, щоб жодна не служила королеві довше за сім днів, остерігаючись згубної Серсеїної зваби. Дівчата порали королевин одяг, готували їй купіль, наливали вино, перемінювали постіль. Одна з них завжди ділила з королевою ліжко, щоб у ньому не опинилося когось іншого; дві інші спали у сусідньому покої з септою, яка наглядала одночасно за всіма.