— Старк був зрадником, якого спіткала зрадницька доля.
— Ваша милосте, — відповів Селмі, — Едард Старк брав участь у скиненні вашого батька з престолу, але до вас не мав недобрих почуттів. Коли євнух Варис розповів нам, що ви носите дитину, Роберт хотів вас убити, але князь Старк висловився проти. Він навіть сказав Робертові шукати собі нового Правицю, не бажаючи обговорювати убивство дітей.
— Чи не забули ви про принцесу Раеніс та принца Аегона?
— Не забув і ніколи не забуду. Але то була справа рук Ланістерів, ваша милосте.
— Ланістерів чи Старків — хіба не байдуже? Візерис називав їх усіх «псами Узурпатора». Якщо на дитину нападає зграя хортів, чи не байдуже, котрий вирве їй горлянку? Винувата буде вся зграя. Винуваті…
Слово застрягло їй у горлі. «Хазея» — подумала вона, і раптом почула власні, мимоволі вимовлені слова.
— Я мушу побачити яму. — Її голос пролунав слабенько, наче шепіт дитини. — Відведіть мене донизу, мій лицарю, якщо ваша ласка.
Обличчям старого промайнула тінь несхвалення, але не в його звичаї було перечити королеві.
— Слухаю вашу волю.
Найшвидшим шляхом донизу були челядницькі сходи — не пишні й не прикрашені, вузькі та круті, зате прямі й сховані у стінах. Пан Барістан приніс ліхтаря, щоб не впасти. Цеглини двадцяти різних кольорів тісно зімкнулися навколо, збігаючи на сіре та чорне вдалині від світла ліхтаря. Тричі вони проминали Неблазних на варті — нерухомих, наче вирізьблених з каменю. Єдиним чутним звуком було тихе човгання ніг на сходинках.
На рівні землі Велика Піраміда Меєрину була зовсім тихим місцем, повним пилу та тіней. Зовнішні стіни мали тридцять стоп товщини. Всередині них луна гуляла склепіннями багатобарвної цегли серед стаєнь, комор та інших служб. Вони пройшли під трьома важкими арками, тоді похилим проходом, освітленим смолоскипами, у глибини під пірамідою, повз водосховища, кам’яні мішки та катівні, де рабів свого часу били батогами, білували та припікали гарячим залізом. Нарешті вони стали перед двома величезними залізними дверима на іржавих завісах, що охоронялися Неблазними.
За її наказом один видобув ключа. Двері відчинилися, завіси пронизливо завищали. Даянерис Таргарієн ступила у гаряче серце пітьми і зупинилася на краю глибокої ями. За сорок стоп унизу її дракони підняли голови. Чотири ока запалали у темряві: два розплавленого золота і два — зеленкуватого спижу.
Пан Барістан узяв її під руку.
— Ближче не треба.
— Гадаєте, вони зашкодять мені?!
— Я не знаю, ваша милосте. Але радше не легковажив би вашою особою, щоб дізнатися відповідь.
Раегал заревів. Вибух жовтого полум’я на пів-удару серця перетворив нічну темряву на яскравий день. Вогонь лизнув стіни, і Дані відчула на обличчі жар, наче зазирнула у піч. На тому кінці ями Візеріон розгорнув крила, збурюючи застійне повітря. Він спробував підлетіти до неї, але ланцюги туго натягнулися, щойно дракон скинувся угору, і зронили його на живіт. Ноги дракона були прикуті до підлоги ланками завбільшки з чоловічий кулак; шия в залізному нашийнику була припнута до стіни позаду. Раегал носив такі самі кайдани. У світлі ліхтаря в руці Селмі лусочки дракона виблискували, наче коштовне каміння. З-поміж зубів здіймався дим. На підлозі коло його ніг розкидані були кістки — потрощені, обсмалені, погризені. Повітря, надто гаряче для людини, смерділо сіркою та смаленим м’ясом.
— Вони більшають. — Данін голос заметлявся луною між обпалених кам’яних стін. Краплина поту стекла чолом і упала на груди. — Чи правда, що дракони ніколи не припиняють рости?
— Якщо мають удосталь їжі та простору. Але прикуті тут, у підземеллі…
Великі Хазяї використовували це підземелля як в’язницю. Воно було досить велике для п’яти сотень людей… і більш ніж достатнє для двох драконів. «Та чи надовго? Що станеться, коли вони переростуть цю яму? Чи не накинуться одне на одного з кігтями та вогнем? А чи виростуть малі та кволі, з запалими боками та зморщеними крилами? Чи не згасне їхнє полум’я, перш ніж настане кінець?»
Що то за матір, яка дозволяє своїм дітям гнити у пітьмі?
«Якщо озирнуся назад — пропаду» — сказала собі Дані… але як можна не озиратися? «Я ж мала передбачити. Невже я була сліпа, чи сама навмисне заплющила очі, щоб не бачити ціни, яку треба заплатити за владу?»