Комп’ютер завантажувався. Потім монітор згас, і на ньому з’явилося чорно-біле й уже не надто чемне повідомлення про те, що доступ йому заборонений.
— Трясця!
Харрі спробував запустити знову комп’ютер, але екран монітора залишався порожнім.
Тоді Харрі порився в паперах і знайшов недавно складений список акціонерів «Пхуріделла». Три відсотки акцій належать новому акціонерові «Еллем Лімітед». Еллем. У голові в Харрі майнула божевільна думка, але він негайно ж відкинув її.
На самому дні шухляди він відшукав керівництво до телефонного автовідповідача. Глянувши на годинник, він важко зітхнув. Настав час починати читати. Через півгодини він уже був готовий прослухати плівку. Голос Кліпри говорив в основному тайською, але Харрі кілька разів упізнав слово «Пхуріделл». Через три години всі плівки були прослухані. Розмови з послом у день убивства не було ніде. У день убивства бесід по телефону взагалі не було. Харрі засунув одну із плівок у кишеню, вимкнув автовідповідач і, виходячи з кабінету, не втримався й штовхнув комп’ютер.
Розділ 46
Він недобре себе почував. Похорон здавався повтором тієї ж програми, тільки в записі. Те ж місце, той же пастор, та ж урна, те ж сонце сліпить очі на виході, і ті ж люди стоять на сходах і розгублено дивляться одне на одного. Майже ті ж самі. Харрі привітався з Руалом Борком.
— Це ви знайшли їх, — тільки й сказав він. Його живі очі затуманилися, він взагалі змінився, ніби те, що сталося, ще більше зістарило його.
— Так, ми.
— Вона була така молода. — Його слова пролунали як питання. Немов Борк чекав пояснень, як же таке могло трапитися.
— Сьогодні спекотно, — сказав Харрі, щоб перемінити тему.
— А там, де тепер Уве, ще спекотніше.
Він вимовив ці слова недбало, але в голосі його почулися тверді, гіркі нотки. Він витер чоло носовою хусткою.
— Я подумав, що треба все-таки відпочити від цієї спеки. І замовив квитки додому.
— Додому?
— Так, у Норвегію. І якнайшвидше. Я подзвонив синові й сказав, що хочу зустрітися з ним. Щоправда, я не відразу зрозумів, що до телефону підійшов не він сам, а його син. От як буває. Я стаю старим маразматиком. Дідусь-маразматик!
У тіні біля церкви стояли Санпхет й Ао. Харрі підійшов до них.
— Я можу поставити вам маленьке питання, Ао?
Вона повернулася до Санпхета, перш ніж кивнути.
— Ви розбираєте пошту в посольстві. Не пам’ятаєте, може, вам траплялося щось від компанії з назвою «Пхуріделл»?
Вона задумалася, потім винувато усміхнулася:
— Ні, не пам’ятаю, листів занадто багато. Я можу пошукати завтра в кабінеті посла, якщо хочете. Але це забере час, адже пан посол був не дуже акуратний із паперами.
— Я думаю не про нього.
Вона розгублено глянула на нього.
Харрі зітхнув:
— Поки не знаю, чи важливо це, але ви все-таки подзвоніть мені, якщо побачите що-небудь, гаразд?
Ао знову подивилася на Санпхета.
— Вона подзвонить, інспекторе, — відповів той.
Харрі сидів у кабінеті Ліз і чекав її, коли вона, задихаючись, влетіла до себе. На чолі в неї блищали крапельки поту.
— Господи! — простогнала вона. — Асфальт просто пропалює підошви.
— Як пройшов брифінг?
— Прекрасно. Начальство привітало всіх із розкриттям злочину й не ставило ніяких питань щодо рапорта. Вони прийняли наше пояснення щодо того, що ми запідозрили Кліпру після анонімного дзвінка. Якщо в начальника поліції й були якісь сумніви, він не став влаштовувати скандал.
— Я на це й розраховував. Від скандалу він нічого б не виграв.
— Іронізуєте, пане Холе?
— Взагалі-то ні, міс Крамлі. Я всього лише юний наївний інспектор, початківець, щоб розбиратися в правилах гри.
— Можливо. Хай там як, смерть Кліпри влаштовує всі сторони. Судовий розгляд неминуче привів би до неприємних викриттів не тільки нашого поліцейського начальства, але й влади обох країн.
Ліз скинула туфлі й блаженно витягнулася в кріслі. Воно заскрипіло, у кабінеті запахло пітними ногами.
— Справді, деяких це дуже навіть влаштовує, тобі не здається? — сказав Харрі.
— Що ти маєш на увазі?
— Сам не знаю, — відповів Харрі. — Мені тільки здається, що тут від чогось тхне.
Ліз подивилася на свої ноги, а потім підозріло вп’ялася очима в Харрі:
— Тобі не казали, що ти страждаєш на параною, Харрі?
— Розумію. Але це зовсім не означає, що маленькі зелені чоловічки за тобою не полюють, вірно?
Вона питально глянула на нього:
— Розслабся, Харрі.
— Спробую.
— Коли ти їдеш?
— Як тільки поговорю з лікарем і технічним відділом.