— Навіщо?
— Щоб покінчити з параноєю. Ти знаєш… у мене є деякі божевільні думки.
— Добре, — сказала Ліз. — Ти вже обідав?
— Так, — збрехав Харрі.
— Чорт, ненавиджу обідати на самоті. Не посидиш зі мною?
— Іншим разом, добре?
І Харрі вийшов із кабінету.
Молодий судмедексперт розмовляв із ним, протираючи окуляри. Він робив довгі паузи між словами, і Харрі побоювався, як би цей убогий потік зовсім не висох. Але потім той насилу вимовляв наступне слово, після чого розмова плавно текла далі. Зрозуміло, він просто переживає за свою англійську.
— Чоловік пролежав там максимум два дні, — говорив лікар. — При більш тривалому строку й за цієї спеки його тіло… — він надув щоки й розвів руками, — …перетворилося б на великий газовий балон. І ви відчули б сморід. Що ж стосується дівчини… — він знову подивився на Харрі й надув щоки, — …те ж саме.
— Як швидко помер Кліпра?
Лікар облизав губи, і Харрі відчув, як спливає час.
— Швидко.
— А вона?
Лікар вийняв із кишені носову хустку.
— Миттєво. Шийний хребець був перебитий.
— Я хочу знати, чи міг хтось із них ще рухатися після пострілів, битися в судомах, наприклад?
Лікар надяг окуляри, перевірив, чи добре вони сидять на носі, і знову зняв їх.
— Ні.
— Я читав, що під час Великої французької революції, ще до винаходу гільйотини, коли відрубували голову вручну, кат іноді промахувався, і тоді засуджені на смерть могли зійти з ешафота й зберегти життя. Але багато хто з них піднімалися навіть без голови й робили кілька кроків, перш ніж упасти намертво на радість юрби. Якщо я правильно пам’ятаю, один учений пояснював цей факт у такий спосіб: мозок міг деякою мірою запрограмувати нерви, і мускули скорочувалися ще якийсь час після смерті, оскільки в серце надходить маса адреналіну, перед тим як голова впаде із плечей. Те ж саме відбувається з курми, які ніби можуть бігати й після того, як їм відрубають голову.
Лікар хмуро усміхнувся:
— Цікаво, інспекторе. Але боюся, це дитячі казки.
— Як же тоді пояснити це?
І він простягнув лікареві знімок із зображенням Кліпри й Руни, що лежали на підлозі. Лікар довго дивився на фото, потім надяг окуляри й знову став вивчати його.
— Що пояснити?
Харрі показав пальцем:
— Дивіться. Його рука закрита її волоссям.
Лікар заморгав, немов йому щось потрапило в око, заважаючи розглянути деталі.
Харрі відмахнувся від мухи.
— Послухайте, адже ви знаєте, як робляться висновки на підсвідомому рівні?
Лікар знизав плечима.
— Гаразд. Моя підсвідомість зробила висновок: Кліпра мав лежати там, де він застрелився, тому що тільки в цьому єдиному випадку його рука могла виявитися під її волоссям. Розумієте? Але кут, під яким був зроблений постріл, показує, що він стояв. Яким же чином він зумів вистрілити в дівчину, потім убити себе й при цьому упустити руку не на її волосся, а під нього?
Лікар знову зняв окуляри й узявся протирати їх.
— Може, це вона застрелила обох, — відповів нарешті він, але Харрі вже пішов.
Знявши сонцезахисні окуляри, Харрі оглянувся в напівтемному залі ресторану. Чиясь рука помахала йому, і він рушив до столика під пальмою. Людина підвелася йому назустріч, блиснувши сталевою оправою.
— Вас сповістили, як я розумію, — проговорив Даґфінн Торхус. На його сорочці під пахвами темніли великі кола, піджак він повісив на спинку стільця.
— Інспектор Крамлі передала мені, що ви дзвонили. Що привело вас сюди? — запитав Харрі, потискуючи протягнену руку.
— Адміністративні справи в посольстві. Я прибув сьогодні вранці, щоб розібратися з паперами. І потім, потрібно призначити нового посла.
— Тоньє Віг?
Торхус слабко усміхнувся:
— Подивимося. Необхідно врахувати різні фактори. А що тут їдять?
До їхнього столика вже підскочив офіціант, і Харрі питально підняв на нього очі.
— Вугор, — вимовив офіціант. — В’єтнамська страва. З в’єтнамським рожевим вином й…
— Ні, дякую, — заявив Харрі й, відкривши меню, ткнув у суп із кокосового молока. — І мінеральної, будь ласка.
Торхус знизав плечима й згідно кивнув.
— Вітаю, — сказав він, затиснувши в роті зубочистку. — Коли їдете?
— Дякую, але, боюся, це передчасно, Торхус. Залишається розплутати ще кілька ниток.
Торхус перестав колупатися в зубах.
— Ниток? У вашу роботу не входить наведення глянцю, Холе. Вам залишилося лише впакувати речі й відправитися додому.
— Все не так просто.
У твердих блакитних очах чиновника щось мигнуло.