— Льокен прийде, — запевнив її Харрі.
Він стояв біля вікна, піднявши жалюзі, і дивився, як його відбиття прошивають фари машин, що повзуть по Сілом-роуд.
— Коли ти говорив із ним?
— Відразу ж після розмови з тобою. Він був удома, збирав фотографії й апаратуру. Льокен неодмінно прийде.
Він притулив долоні тильною стороною до очей. Очі були червоні й запалені, коли він прокинувся сьогодні вранці.
— Давай почнемо, — вимовив він.
— Із чого? Ти так і не сказав, що відбувається.
— Пройдемося по фактах, — продовжував Харрі. — Остання реконструкція подій.
— Гаразд. Але навіщо?
— Тому, що ми весь цей час помилялися.
Він смикнув за шнурок, і немов щось звалилося крізь густе листя, коли жалюзі з гуркотом упали вниз.
Льокен сидів на стільці. Перед ним на столі лежали в ряд ножі. Кожним із них можна було зарізати людину за мить. Просто дивно, якщо вдуматися, як легко вбити людину. Настільки легко, що незрозуміло, як люди здебільшого примудряються доживати до старості. Один круговий рух, все одно що зняти шкірку з апельсина, — і горло перерізане. Кров цебенить з такою швидкістю, що смерть настає за кілька секунд, — у всякому разі, якщо вбивство зроблене професіоналом.
Удар у спину вимагає більшої точності. Не можна наносити безцільно двадцять-тридцять ударів, тикаючи в людську плоть навмання. Але якщо знати анатомію, знати, як проткнути легені або вдарити в серце, то немає проблем. Якщо завдають удару спереду, то краще цілити нижче й прямо вперед, щоб ребра не заважали добратися до життєво важливих органів.
А ще легше зробити це ззаду, якщо вдарити ножем поруч із хребтом.
Наскільки легко застрелити людину? Дуже легко. Коли він уперше вбив людину, то зробив це з напівавтоматичної гвинтівки в Кореї. Він прицілився, нажав на спуск і побачив, як людина впала. І все. Ніяких докорів совісті, кошмарів чи нервових розладів. Може, тому, що йшла війна, але він розумів, що справа не тільки в цьому. Імовірно, у його душі немає співчуття? Один психолог пояснив йому, що він став педофілом саме через душевну ваду. Цей лікар міг із тим самим успіхом назвати його лихим.
— Ну що ж, слухай, — сказав Харрі, всівшись навпроти Ліз. — У день убивства машина посла під’їхала до будинку Уве Кліпри о сьомій годині, але за кермом був не посол.
— Не посол?
— Ні, охоронець не пам’ятає ніякого жовтого костюма.
— Як же так?
— Ти бачила його костюм, Ліз, перед ним блякне навіть колір бензоколонки. Думаєш, можна легко забути такий костюм?
Вона повільно похитала головою, і Харрі продовжував:
— Той, хто приїхав на машині посла, припаркувався в гаражі, подзвонив у бічні двері, і Кліпра відчинив, побачивши перед собою дуло пістолета. Відвідувач увійшов у будинок, зачинивши за собою двері, і чемно попросив Кліпру відкрити рот.
— Чемно?
— Я просто намагаюся трохи прикрасити цю історію. Можна?
Ліз стиснула губи й красномовно піднесла до них вказівний палець.
— Він всунув дуло йому в рот, наказав Кліпрі стиснути зуби й вистрілив, холодно й безжалісно. Куля пройшла навиліт і застрягла в стіні. Убивця витер кров, ну й… ти сама знаєш, як це робиться в подібних випадках.
Ліз кивнула, махнувши йому, щоб він продовжував.
— Коротше, убивця стер усі сліди. Потім він знайшов у багажнику посольської машини викрутку й виколупав нею кулю зі стіни.
— Звідки тобі це відомо?
— Я виявив вапно на підлозі в коридорі й дірку в стіні. Хлопці з технічного відділу підтвердили, що вапно те саме, що було на викрутці в багажнику.
— Що потім?
— Потім убивця знову вийшов до машини, пересунув тіло посла в багажнику й поклав викрутку на місце.
— Виходить, він уже вбив і посла?
— Про це пізніше. Убивця переодягся в костюм посла, потім зайшов у кабінет Кліпри, забрав там один із шанських ножів і ключі від заміського будинку. А ще він швиденько подзвонив із його апарата й забрав із собою плівку із записом телефонних розмов. А потім заштовхав тіло Кліпри все в той же багажник і близько восьмої години виїхав.
— Трохи заплутано, Харрі.
— О пів на дев’яту він зупинився у Ванга Лі.
— Чекай, Харрі. Але Ванг Лі пізнав в убитому людину, що приїхала до нього в мотель.
— Ванг Лі не бачить різниці між убитим на ліжку й тим, хто зупинився в його мотелі. Він просто бачив фаранга в жовтому костюмі. І для нього…
— …всі фаранги однакові. Чорт!
— Особливо коли вони ховають очі за сонцезахисними окулярами. Згадай, що в спину посла був устромлений досить незвичайний ніж, і саме це тільки відвернуло увагу Ванга Лі, котрий прийшов на впізнання.