— Так, а що з ножем?
— Посол дійсно був убитий ножем, але задовго до того, як його тіло привезли в мотель. Думаю, це саамський ніж, і змазаний він був оленячим жиром. Такі ножі у Фінмарку можна купити всюди.
— Але лікар сказав, що рана нанесена саме шанським ножем.
— Справа в тому, що шанський ніж довший і ширший, ніж саамський, так що неможливо визначити, який ніж був використаний спочатку. Слухай далі. Убивця прибув у мотель із двома трупами в багажнику, попросив собі номер якнайдалі від стійки адміністратора, для того щоб поставити машину впритул до входу й непомітно перенести тіло Мольнеса всередину. Крім того, він наказав його не турбувати, поки сам не подзвонить. У номері він переодягнувся, а на тіло посла знову натягнув жовтий костюм. Але костюм злегка зім’явся й виглядав неохайно. Пам’ятаєш, я сказав тоді, що посол готувався до побачення з жінкою, тому що ремінь був застебнутий не на ту дірочку?
Ліз прицмокнула язиком:
— Убивця забув перевірити, на яку дірку посол звичайно застібав свій ремінь.
— Дрібна помилка, нічого особливого, усього лише одна із дрібничок, що допомагає вирішити цю задачку. Поки Мольнес лежав на ліжку, убивця акуратно застромив шанський ніж у стару рану, а потім витер рукоятку, знищивши всі сліди.
— Це пояснює, чому в номері було так мало крові, адже посла вбили в іншому місці. Але чому на це не відреагували судмедексперти?
— Дуже важко сказати, скільки витече крові після такого удару ножем; усе залежить від того, які артерії зачеплені й наскільки сам ніж затримує кровотечу. Нічого незвичайного. Близько дев’ятої години убивця залишає мотель, відвозячи із собою труп Кліпри в його заміський будинок.
— Він знав, де його будинок? Виходить, він знайомий із Кліпрою?
— Він був із ним добре знайомий.
На стіл упала чиясь тінь, і на стілець перед Льокеном опустилася людина. Балконні двері були розкриті назустріч оглушливому шуму транспорту, і вся кімната наповнилася смородом вихлопних газів.
— Ти готовий? — запитав Льокен.
Здоровань із кіскою на спині глянув на нього, здивувавшись, що той говорить тайською.
— Я готовий, — відповів він.
Льокен слабко посміхнувся. Він відчував нескінченну втому.
— Чого ж ти чекаєш? Починай.
— Приїхавши до заміського будинку, він перетягнув тіло Кліпри всередину й заштовхав його в морозильник. Потім вимив і прибрав пилосмоком багажник машини, щоб ми не виявили ніяких слідів.
— Гаразд, але звідки ти знаєш про це?
— Експерти знайшли кров Уве Кліпри в морозильнику, а в мішку пилосмока виявили волокна з багажника й з одягу обох убитих.
— Нічого собі! Виходить, це не посол був таким акуратистом, як ти стверджував, оглядаючи його машину?
— Я зрозумів, що посол не був акуратистом, коли побачив його кабінет, — усміхнувся Харрі.
— Що я чую? Ти визнаєш, що помилявся?
— Звісно. — І Харрі підняв вказівний палець. — А от Кліпра якраз був справжнім акуратистом. Усе в його будинку було розкладено по поличках, у всьому видно систему, пам’ятаєш? У шафці навіть був спеціальний гак, на який вішали пилосмок. Але коли я наступного дня відкрив дверцята, пилосмок вивалився назовні. Немов той, хто останній раз ним користувався, нічого не знав про гак. От чому я вирішив послати вміст мішка на експертизу.
Ліз повільно похитала головою, а Харрі продовжував:
— Коли я побачив усе це м’ясо в морозильнику, мені спало на думку, що тут можна тижнями зберігати тіло вбитого, і воно не… — Харрі надув щоки й розвів руками.
— Ти зовсім хворий, — вимовила Ліз. — Тобі б лікареві показатися.
— Ти хочеш дослухати до кінця чи ні?
Вона хотіла.
— Потім убивця знову повернувся в мотель, припаркувався й пішов у номер, щоб покласти ключі від машини в кишеню Мольнесу. А після цього розчинився в нічній темряві. У буквальному значенні слова.
— Чекай! Коли ми їхали до заміського будинку, ми витратили півтори години на дорогу, хіба не так? Відстань звідси майже така ж сама. Наша подруга Дім знайшла посла о пів на дванадцяту, тобто через дві з половиною години після того, як убивця, за твоїми словами, покинув мотель. Він не міг встигнути повернутися в мотель до того, як виявили тіло Мольнеса. Ти забув?
— Зовсім ні. Я навіть сам проїхався по цьому маршруту. Виїхав о дев’ятій, півгодини зачекав у заміському будинку й повернувся.
— І що ж?
— Я був у мотелі чверть на першу.
— Тоді одне з другим ніяк не в’яжеться.
— Пам’ятаєш, що сказала Дім про машину, коли ми її допитували?