Шибка в таксі піднялася знову, і чоловік в окулярах рушив до них. Він саме зняв свої окуляри, і світло покрученої фари впало на його обличчя. І в цю мить Льокен упізнав його.
— Єнс Брекке? — здивовано прошепотів він.
Розділ 50
— Єнс Брекке? — вигукнула Ліз.
Харрі мовчки кивнув у відповідь.
— Але це неможливо! Адже у нього є алібі, ці чортові магнітофонні записи, які доводять, що він дзвонив сестрі за чверть восьма.
— Вірно, але не зі свого кабінету. Я запитав, навіщо це він, чорт забирай, дзвонив своїй трудолюбній сестричці додому прямо посеред робочого дня. А він відповів мені, що забув про різницю в часі з Норвегією.
— І що ж?
— Ти чула коли-небудь про брокера, який може забути про різницю в часі між різними країнами?
— Мабуть, ні, але яке відношення це має до справи?
— Він дзвонив додому сестрі на автовідповідач, бо в нього не було часу, щоб поговорити з нею, та й говорити, власне, не було про що.
— Нічого не розумію.
— Мені це спало на думку, коли я побачив, що в Кліпри є такий само магнітофон, як у Брекке. Застреливши Кліпру, він подзвонив із його кабінету, а потім забрав із собою плівку. Адже магнітофон реєструє час, але не місце телефонної розмови. Ми зовсім випустили з уваги, що запис був зроблений на іншому магнітофоні. Але я можу довести, що плівка — з кабінету Кліпри.
— Яким чином?
— Пам’ятаєш, на мобільному телефоні посла була зафіксована розмова Кліпри з послом, вранці третього січня? Але її немає на жодній із плівок в офісі Брекке.
Ліз голосно розсміялася.
— Але це найчистіше божевілля, Харрі. Виходить, що цей пацюк створив собі залізне алібі й сів за ґрати, а потім дочекався, коли можна буде ходити козирями, щоб усе виглядало переконливо!
— Я чую у вашому голосі замилування, старший інспекторе.
— Чисто професійне. Думаєш, усе було сплановано від самого початку?
Харрі глянув на годинник. Мозок посилав виразний сигнал: щось негаразд.
— Я впевнений в одному: що б не робив Брекке, він це ретельно планує. Продумує до дрібних деталей.
— Як ти можеш бути в цьому впевнений?
— Ну, — він приклав до лоба порожню склянку, — Брекке сам розповідав мені про це. Що ненавидить ризик, що ніколи не вступає в гру, якщо не знає напевно, що виграє.
— Здогадуюся, що ти вже зрозумів, як він убив посла!
— Спершу він спустився разом із послом на паркінг, про це свідчить секретарка. Потім піднявся звідти на ліфті, і це може підтвердити та дівчина, яку він мимохідь запросив на побачення. Імовірно, він убив посла на паркінгу, всадивши йому в спину саамський ніж, коли той відвернувся, сідаючи в машину. Брекке забрав ключі від машини, запхав труп у багажник, повернувся до ліфта й став чекати, коли засвітиться кнопка виклику, щоб забезпечити собі свідка, який підтвердить, що він, Брекке, піднімався разом із ним на ліфті.
— То він і дівчину запросив заради того, щоб вона його запам’ятала?
— Ясна річ. Якби в ліфті виявився хтось інший, він придумав би ще що-небудь. Потім він вимкнув свій телефон для вхідних дзвінків, щоб показати, наскільки зайнятий у себе в кабінеті, а сам знову спустився на ліфті в підземний паркінг і поїхав на посольській машині до Кліпри.
— Але як тільки він убив посла на паркінгу, це ж мало бути записане на відео?
— А чому, ти гадаєш, пропала відеоплівка? Зрозуміло, нікому й на думку не спало засумніватися в алібі Брекке, адже він сам забрав плівку в Джима Лава. Того вечора, коли ми зустріли його на боксі, він дуже поспішав в офіс. Але не для того, щоб поговорити з американськими клієнтами, а тому, що домовився із Джимом про перегляд плівки, де було записане вбивство посла. А перепрограмування таймера мало навести на думку, що хтось намагається зруйнувати його алібі.
— Чому він просто не знищив цей відеозапис?
— Тому що він перфекціоніст. Він знав, що який-небудь допитливий слідчий рано чи пізно виявить, що час запису не збігається із самим записом.
— Але як?
— Він використав запис іншого вечора, а поліція так чи інакше стала б допитувати охоронців паркінгу, і ті підтвердили б, що бачили, як машина посла третього січня проїхала повз відеокамери між п’ятою й пів на шосту вечора. Тоді стало б ясно, що плівка сфабрикована: адже машини на ній немає. Дощ і мокрі сліди від шин лише зробили свою справу, і ми виявили фальшивку раніше, ніж могли б.