Розділ 18
До телефону підійшла дружина Еуне.
— Уже пізно, — сонно промовила вона.
— Ще рано, — поправив її Харрі. — Шкодую, що подзвонив у невизначений час, але мені треба поговорити з Оддгейром, поки він не пішов на роботу.
— Ми саме встаємо, Харрі. Почекай хвилинку.
— Харрі? Що тобі?
— Мені потрібна твоя допомога. Хто такий педофіл?
Харрі почув, як Оддгейр Еуне хрокнув у слухавку й повернувся на ліжку.
— Що, педофіл? Чудовий початок дня. Якщо коротенько, то це особа, котра відчуває сексуальний потяг до малолітніх.
— А якщо детальніше?
— Ми багато чого про це не знаємо, але якщо ти подзвониш сексологові, то він скаже тобі, що треба розрізняти осіб, стабільно схильних до педофілії, і ситуаційних педофілів. Класичний педофіл із пакетом солодощів у парку — це людина зі стабільними порушеннями. Його педофільська схильність сформувалася ще замолоду, зовсім не обов’язково під впливом якогось зовнішнього конфлікту. Такі особи ототожнюють себе з дитиною, підробляються під дитячу манеру поводження, а іноді віддають перевагу ролі псевдобатьків. Сексуальне домагання вони, як правило, планують заздалегідь, і воно для них є спробою вирішити власні проблеми. Скажи, до речі, мені буде оплачена ця консультація?
— А хто такий ситуаційний педофіл?
— Ця група більш розмита. Вони повсякденно цікавляться дорослими, а дитина часом виступає замінником когось, із ким педофіл пережив конфлікт. Класичний педофіл найчастіше виявляється педерастом, тобто цікавиться хлопчиками, тоді як педофілів другого типу набагато більше тягне до дівчаток. У цій другій групі фіксується багато випадків інцесту.
— Краще розкажи про дядька із цукерками. Що відбувається в його мозку?
— Та те саме, що у твоєму й моєму, Харрі, тільки з деякими винятками.
— А якими?
— По-перше, не варто робити узагальнень, адже ми говоримо про людей. По-друге, це не моя компетенція, Харрі.
— Але ти знаєш про це більше, ніж я.
— Ну гаразд. У педофілів зазвичай низька самооцінка й так звана хистка сексуальність. Коротше, вони не впевнені в тому, що зможуть задовольнити сексуальні потреби дорослої людини, побоюються, що не впораються. І лише поруч із дитиною вони відчувають, що контролюють ситуацію і можуть угамувати свій потяг.
— Як саме?
— Так само різноманітно, як й інші люди. Від необразливих дотиків до зґвалтування й убивства. Це залежить від них самих.
— І в такому випадку все списують на важке дитинство й умови життя?
— У багатьох випадках ґвалтівники самі були жертвами сексуального домагання в дитинстві. Та ж картина, як і з дітьми, яких били вдома: вони стають такими ж і б’ють своїх дружин і дітей. Відтворюється поведінка, побачена в дитинстві.
— Чому?
— Може здатися дивним, але це, швидше за все, пов’язане з тією рольовою моделлю дорослого, до якої дитина звикла і яка дає відчуття надійності.
— Як їх визначити?
— Що ти маєш на увазі?
— За якими особливими ознаками я можу виділити педофіла?
Еуне щось пробурмотів.
— Мені шкода, Харрі, але гадаю, ці люди нічим особливим не відрізняються. Як правило, це чоловіки, вони часто живуть самі, й у них проблеми із соціальною адаптацією. Але навіть якщо вони носять у собі сексуальне відхилення, вони цілком здатні прекрасно проявляти себе в інших сферах життя. І вони можуть зустрітися тобі всюди.
— Усюди? І як на твою думку, скільки їх у Норвегії?
— Дуже важке запитання. Занадто вже нечіткі межі норми. В Іспанії, наприклад, дванадцятирічні вже вважаються сексуально зрілими, і в такому випадку як нам назвати того, хто збуджується, лише побачивши дівчину пубертатного віку? Або той, кого вік не хвилює, аби тільки сексуальний партнер мав такі якості дитини, як безволосе тіло й ніжна шкіра?
— Розумію. Вони мають різні обличчя, їх багато, вони всюди.
— Сором змушує їх добре маскуватися. Більшість із них усе життя вміло приховує своє збочення від інших, і єдине, що я можу сказати, це те, що поліція виявляє лише мізерно малу частину таких людей.
— Кожного десятого.
— Що ти сказав?
— Так, нічого. Спасибі тобі, Оддгейре. Я, до речі, зав’язав.
— Скільки вже днів пройшло?
— Вісімдесят годин.
— Важко?
— Як сказати… Принаймні, монстри поховалися й тихо сидять під ліжком. Я думав, буде гірше.
— Ти тільки почав, пам’ятай, ще настануть погані дні.
— Не сумніваюся.
Сутеніло, й таксист подав Харрі барвисту брошурку, коли він попросив відвезти його в Патпонг.