Він відкрив двері шафи в стіні, й Харрі побачив щось схоже на панель банкомата. Брекке набрав якісь цифри.
— Час був тринадцять тринадцять, а не тринадцять п’ятнадцять. Можливо, це не має значення, але я подумав, що вам варто знати точний час дзвінка.
— Час повідомила нам телефонна компанія. Чому ви вирішили, що саме ви знаєте точний час?
— Тому що точний час — у мене, — і білосніжні зуби знову блиснули в усмішці. — Цей апарат фіксує всі мої телефонні переговори. Він коштує півмільйона крон, і годинник у ньому супутниковий. Повірте мені, точніше не буває.
Харрі підняв брови.
— Невже комусь іще могло спасти на думку викласти півмільйона за магнітофон?
— Таких набагато більше, ніж ви думаєте. Наприклад, більшість брокерів. Коли обговорюєш по телефону, продавати чи купувати на ринку валюту, то якась сума в півмільйона — це дріб’язок, який можна випустити з уваги. А магнітофон автоматично фіксує тайм-код на цій спеціальній стрічці. — І він указав на плівку, що нагадувала звичайну відеокасету. — Тайм-кодом неможливо маніпулювати, не можна змінити запис, не порушивши його. Єдине, що можна зробити, так це сховати запис, але тоді інші виявлять, що запис розмови за певний період часу відсутній. Така ретельність необхідна для того, щоб плівки із записами могли, коли б трапилося щось, бути доказом у суді.
— Ви хочете сказати, що у вас є й запис бесіди з Мольнесом?
— Звісно.
— Не могли б ми…
— Хвилинку.
Дивно було чути живий голос людини, яку ти щойно бачив мертвою, з ножем, що стирчав у спині.
— Отже, о четвертій, — вимовив посол.
Голос звучав безбарвно, якось похмуро. Потім посол поклав слухавку.
Розділ 20
— Як спина, не болить? — стурбовано запитала Ліз, коли Харрі, накульгуючи, з’явився в Управління на ранкову нараду.
— Уже краще, — збрехав він і сів поперек стільця. Нхо простягнув йому сигарету, але Рангсан закашляв за своєю газетою, і Харрі не став закурювати.
— У мене є новини, які покращать тобі настрій, — повідомила Ліз.
— У мене й так гарний настрій.
— По-перше, ми вирішили затримати Ву. Подивимося, як він заговорить, коли ми пригрозимо йому трьома роками за напад на поліцейського при виконанні. Пан Соренсен стверджує, що не бачив Ву уже кілька днів, той, мовляв, фрілансер, приходить, коли захоче. У нас нема його адреси, але відомо, що він любить бувати в ресторані у «Рачадамноні», це стадіон для тайського боксу. На боксерів там ставлять величезні суми, і кредитори звичайно пасуться поблизу в пошуках нових клієнтів, а заодно виглядають боржників. Друга гарна новина — Сунтгорн розпитав у готелях, де, як ми підозрюємо, надаються ескорт-послуги. Посол, з цього видно, відвідував один такий готель, там згадали його машину з дипломатичними номерами. Кажуть, він був там із жінкою.
— Прекрасно.
Ліз явно зачепила прохолодна реакція Харрі.
— Прекрасно?
— Він возив у готель міс Ао й порав її там, хіба незрозуміло? Напевно вона не хотіла запрошувати його до себе додому. Із усього цього виходить, що в нас є тільки Хільде Мольнес: у неї був мотив, щоб прикінчити свого чоловіка. Або ж його прикінчив бойфренд міс Ао, якщо в неї він взагалі є.
— Та міс Ао й сама могла мати мотив, якщо Мольнес зібрався кинути її, — додав Нхо.
— У нас купа чудових варіантів, — сказала Ліз. — Із чого почнемо?
— Перевірте алібі, — пролунав голос із-за газети.
У переговірній посольства міс Ао глянула на Харрі й Нхо почервонілими від сліз очима. Вона навідріз відмовлялася визнавати, що відвідувала який-небудь готель, повідомила, що живе із сестрою й матір’ю, але у вечір убивства її не було вдома. У неї немає ніяких знайомих, казала вона, а додому вона повернулася дуже пізно, десь після півночі. Але щойно Нхо спробував розпитати її детальніше, як вона почала плакати.
— Буде краще, якщо ти зараз усе нам розповіси, Ао, — втрутився Харрі й прикрив штори. — Один раз ти нам уже збрехала. Тепер усе набагато серйозніше. Ти кажеш, тебе не було вдома в день убивства, і при цьому ніхто не може підтвердити, де саме ти була.
— Моя мати й сестра…
— Можуть лише підтвердити, що ти повернулася додому після півночі. Але тобі це не допоможе, Ао.
Сльози струменіли по милому ляльковому личку. Харрі зітхнув.
— Нам доведеться забрати тебе із собою, — вимовив він. — Якщо ти все-таки не передумаєш і не розповіси нам, де була в той вечір.
Вона похитала головою, Харрі й Нхо обмінялися поглядами. Нхо, знизавши плечима, легенько взяв її під руку, але вона опустила голову на стіл, продовжуючи ридати. У цю саму мить пролунав слабкий стукіт у двері. Харрі відчинив їх. На порозі стояв Санпхет.