— Санпхет, ми…
Водій підніс палець до губ.
— Я знаю, — шепнув він і махнув Харрі, щоб той вийшов.
— Що? — запитав Харрі, вийшовши з переговорної й причинивши за собою двері.
— Ви допитуєте міс Ао. Ви хочете знати, де вона була на момент убивства.
Харрі нічого не відповів. Санпхет кахикнув і випрямився:
— Я вам збрехав. Міс Ао бувала в посольській машині.
— Он як? — трохи здивувався Харрі.
— Багато разів була.
— Виходить, ви знали про її зв’язок із послом?
— Не з послом.
До Харрі не відразу дійшов смисл сказаного, але потім він недовірливо вп’явся очима в старого, що стояв перед ним.
— Так це були ви, Санпхет? Ви й міс Ао?
— Це довга історія, і боюся, ви не все в ній зрозумієте, — продовжував він, допитливо дивлячись на Харрі. — Міс Ао була в мене в той вечір, коли вбили посла. Вона ніколи не зізналася б у цьому, тому що ми обоє могли втратити роботу. Тут не заохочується, коли співробітники тягаються одне з одним.
Харрі провів рукою по волоссю.
— Я знаю, про що ви думаєте, інспекторе. Що я старий, а вона зовсім дівчисько.
— Мабуть, я не дуже добре розумію вас, Санпхет.
Санпхет слабко усміхнувся.
— Колись давно ми з її матір’ю були коханцями, ще до того, як вона народила Ао. У Таїланді є таке поняття — пхги. Це слово можна перекласти як «право старшинства», коли старшому підкоряється молодший за віком. Але зміст ширший: старший ще й відповідає за молодшого. Міс Ао одержала роботу в посольстві за моєю рекомендацією, вона добра і вдячна дівчина.
— Вдячна? — вирвалося в Харрі. — Скільки ж їй було років… — не втримався він. — І що думає про це її мати?
Санпхет трохи посміхнувся.
— Вона така ж стара, як і я, і все розуміє. Я просто взяв міс Ао на час. Поки вона не знайде собі чоловіка, з яким зможе створити родину. У цьому немає нічого такого…
Харрі застогнав.
— Виходить, ви — її алібі? І ви впевнені, що посол брав із собою в готель не міс Ао?
— Якщо посол і їздив у якийсь готель, то він був там не з міс Ао.
Харрі підняв палець.
— Один раз ви вже збрехали мені, і я можу вас затримати за опір поліцейському розслідуванню. Якщо вам є що ще сказати, кажіть негайно, не зволікаючи.
Карі очі старого не мигаючи дивилися на Харрі.
— Я любив пана Мольнеса. Він був моїм другом. Сподіваюся, що той, хто вбив його, буде покараний. І ніхто інший.
Харрі зібрався було відповісти, але стримався.
Розділ 21
Сонце, бордове в жовтогарячу смужку, стояло високо в сірому небі над Бангкоком, немов якась нова планета, що з’явилася на обрії.
— От він, боксерський стадіон «Рачадамнон», — сказала Ліз, коли її «тойота», у якій сиділи Харрі, Нхо й Сунтгорн, підкотила до сірого кам’яного будинку. Парочка сумовитих спекулянтів було занепокоїлася, але Ліз махнула рукою, щоб вони забиралися геть. — Виглядає, може, не так переконливо, але саме він, цей стадіон, і є втіленням театру мрії в таїландському варіанті. Тут кожний має шанс стати небожителем, якщо тільки руки й ноги в нього досить моторні. Привіт, Рікі!
Один із охоронців біля входу підійшов до машини, і Ліз пустила в хід усю свою чарівність, якої Харрі й припустити в ній не міг. Після жвавих переговорів і вибухів сміху вона повернулася до своїх супутників:
— Тепер ми швидко заарештуємо Ву. Я організувала квитки біля самого рингу, для мене й туриста. Сьогодні ввечері виступає Іван, так що буде весело.
Ресторанчик виявився вельми невигадливим: пластик, мухи, самотній вентилятор, що гнав кухонний дим просто до залу. Над стійкою висіли портрети таїландської королівської родини.
Зайнятими виявилися всього два столики, Ву ніде не було видно. Нхо й Сунтгорн сіли по одному за столики біля дверей, а Ліз із Харрі вибрали собі місця в глибині залу. Харрі замовив тайський рулет із хрусткого тіста й про всяк випадок колу, для дезінфекції.
— Рік був моїм тренером, коли я займалася тайським боксом, — пояснила Ліз. — Я важила майже вдвічі більше тих хлопців, з якими проводила спаринг, була на три голови вища за них, і проте били щораз мене. Адже вони тут усотують тайський бокс із молоком матері. Причому хлопці ще повторювали, що їм не подобається бити жінку. Правда, я цього щось не помітила.
— А що скажеш про королівське сімейство? — запитав Харрі, показавши на портрети. — Мені здається, я бачу їх усюди, куди б не прийшов. — Ну що ж. Усякий народ має потребу у власних героях. Раніше королівська династія не користувалася особливою любов’ю серед підданих, але під час Другої світової король спершу пристав до японців, а потім, коли вони почали зазнавати поразки, — до американців. І в такий спосіб уберіг націю від кривавої бійні.