— Ну що, ходімо дивитися, може, побачимо екшен? — сказала Ліз.
По дорозі на ринг їх зустріли збуджені крики юрби й оркестр із трьох музикантів, що гримів і дудів, немов тінейджери під кайфом.
Два боксери з кольоровими пов'язками на чолі й плечі щойно вийшли на ринг.
— Це наша людина, Іван, у синіх штанах, — сказала Ліз. Біля входу на стадіон вона витягла гроші з кишені Харрі й віддала їх букмекерові.
Вони відшукали свої місця, у першому ряду, прямо за рефері, і Ліз задоволено причмокнула. Вона перемовилася кількома словами із сусідом.
— Я так і думала, — сказала вона Харрі. — Ми поки ще нічого не пропустили. Якщо хочеш подивитися справжній двобій, приходь сюди по вівторках. Або по четвергах у «Лунпхіні». Взагалі ж є багато… ну добре, сам розумієш.
— Є багато бульйонних пар.
— Що-що?
— Бульйонні пари. Так ми називаємо це по-норвезьки. Коли два поганих ковзанярі змагаються один з одним.
— Чому бульйонні?
— Тоді краще відразу піти й купити собі бульйону.
Коли Ліз сміялася, очі її перетворювалися на вузькі блискучі щілинки. Харрі раптом зрозумів, що йому, загалом, подобається дивитися на старшого інспектора й слухати її сміх.
Обидва боксери зняли з голови пов’язки, обійшли ринг по колу й здійснили щось на зразок маленького ритуалу: приклали голови до кутових стовпів, стали на коліна й виконали трохи танцювальних па.
— Це називається рам нуай, — пояснила Ліз. — Вони танцюють на честь свого особистого кхруу, гуру й духа-заступника тайського боксу.
Музика замовкла, й Іван пішов у свій кут, де вони разом із тренером схилили голови й склали руки.
— Вони моляться, — прокоментувала Ліз.
— Він дійсно має потребу в цьому? — заклопотано запитав Харрі. І подумав про значну суму, якої тепер не було у нього в кишені.
— Якщо хоче виправдати своє ім’я.
— Іван?
— Усі боксери вибирають собі ім’я. Іван так назвав себе на честь Івана Іполита, нідерландця, котрий переміг на стадіоні «Лунпхіні» в 1995 році.
— Переміг один-єдиний раз?
— Він був єдиним іноземцем, що переміг у «Лунпхіні». Взагалі.
Харрі повернувся, щоб подивитися на вираз її обличчя, але в цю саму мить ударили в гонг, і двобій почався.
Боксери обережно зближалися, зберігаючи дистанцію, кружляючи один навколо одного. Свінг був відбитий з легкістю, контрудар припав на повітря. Музика ставала все голоснішою, глядачі кричали дедалі гучніше.
— Спочатку треба підігріти настрій! — прокричала йому Ліз.
І от боксери зійшлися. Блискавично сплелися, і замигтіли їхні руки й ноги. Усе відбувалося так швидко, що Харрі нічого не міг розібрати, а Ліз застогнала. В Івана вже кров юшила з розбитого носа.
— Його вдарили ліктем, — сказала вона.
— Ліктем? Куди ж дивиться рефері?
Ліз усміхнулася.
— Бити ліктем не заборонено. Навіть навпаки. Удари руками й ногами дають бали, але, як правило, саме лікті й коліна призводять до нокауту.
— Це, напевно, тому, що в них не така гарна техніка ударів ногами, як у карате.
— Я б не квапилася з висновками, Харрі. Кілька років тому Гонконг послав п’ятьох кращих майстрів кун-фу в Бангкок, щоб подивитися, який стиль боротьби ефективніший. Розігрів і ритуальні церемонії зайняли більше години, але ці п’ятеро були покладені за шість із половиною хвилин. П’ять карет «швидкої допомоги» відвезли їх у лікарню. Здогадайся, кого саме?
— Сподіваюся, «швидка допомога» сьогодні ввечері не знадобиться, — демонстративно позіхнув Харрі. — Це ж… чорт забирай!
Іван стиснув шию супротивника й блискавичним рухом пригнув його голову, у той час як його праве коліно злетіло вгору, їй назустріч, як катапульта. Супротивник завалився назад, повиснувши руками на канатах огорожі, прямо перед Ліз і Харрі. Кров заюшила, ніби вода із пробоїни в трубі, вона цебеніла прямо на циновку. Харрі почув протестуючі крики й раптом зрозумів, що підхопився з місця. Ліз потягнула його назад на стілець.
— Чудово! — крикнула вона. — Бачив, який Іван спритний? Я ж казала, що буде весело.
Голова поваленого боксера була повернена вбік, так що Харрі бачив її в профіль. Він міг розгледіти, як спухає шкіра навколо його ока, наповнюючись ізсередини пульсуючою кров’ю. Наче хтось надував матрац.
Харрі пережив дивне, неспокійне відчуття дежавю, коли Іван підійшов до безпомічного супротивника, і стало ясно, що той навряд чи підніметься. Іван почекав, уважно дивлячись на поваленого, немов гурман, що роздумує, з чого йому почати курча: із крильця чи зі стегенця. За боксерами Харрі бачив рефері. Той схилив голову набік, витягнувши руки по швах. Харрі зрозумів, що зараз зробить щось таке, чого сам не в силах передбачити, відчув, як серце скажено закалатало в грудях. Знову гримнув оркестр із трьох чоловік, не чинно, як у Норвегії на День конституції, а як навіжений.