Харрі торкнув водія за плече, Руна одразу вискнула, так що той різко загальмував, і Харрі стукнувся головою об стелю. Водій обернувся до пасажирів, і Харрі, бачачи, що Руна знову готується заверещати, запобігливо підняв руки вгору.
— Гаразд. Тоді куди? Патпонг нам по дорозі.
— Що, Патпонг? — І вона закотила очі. — Ви дійсно старий. Туди ходять тільки розпусні дідки й туристи. Ні, поїдемо на Сіам-сквер.
І вона обмінялася з таксистом кількома фразами, як здалося Харрі, бездоганною тайською.
— У вас є подружка? — запитала вона. Тепер перед нею на столику стояло пиво, яке вона замовила, погрожуючи новою сценою.
Вони сиділи у великому барі на відкритому повітрі, вгорі на широких сходах, де розташувалися молоді люди, студенти, як припустив Харрі, що видивлялися на пропливаючий мимо транспорт й одне на одного. Руна кинула підозрілий погляд на апельсиновий сік, замовлений Харрі, але, мабуть, у неї в родині утримання від алкоголю було звичайною справою. А може, саме навпаки. Харрі смутно припускав, що в сімействі Мольнесів дотримувалися далеко не всіх правил партійної моралі.
— Немає, — відповів їй Харрі й додав: — Якого дідька мене завжди питають про це?
— Навіть так? — Вона радісно підстрибнула на стільці. — І напевно про це питають в основному дівчата?
Він засміявся.
— Може, ви маєте намір мене спантеличити? Краще розкажіть про ваших бойфрендів.
— Про яких саме? — Її ліва рука лежала на колінах, а правою вона піднімала кухоль із пивом. На губах її заграла усмішка, вона закинула голову, продовжуючи дивитися йому прямо в очі. — Я не незаймана, якщо ти це маєш на увазі.
Харрі ледве не виплюнув апельсиновий сік на столик.
— А з якого дива мені нею бути? — запитала вона, підносячи кухоль до губ.
Дійсно, з якого дива, подумав Харрі, дивлячись, як здригнулося її горло, коли вона ковтнула пива. І згадав слова Єнса Брекке про кадик, що його хірурги, як правило, прибрати не можуть.
— Ти шокований? — сказала вона раптом серйозним тоном, поставивши кухоль на стіл.
— З якого дива? — Слова його пролунали як луна, і він поспішив додати: — Я й сам дебютував приблизно у твоєму віці.
— Так, але не в тринадцять років, — заперечила вона.
Харрі вдихнув, задумався, а потім повільно випустив повітря через зуби. Цю тему треба негайно перевірити.
— Он як? А скільки ж було йому?
— А це секрет. — Обличчя її набуло колишнього задерикуватого виразу. — Розкажи краще, чому в тебе нема подружки.
У якусь мить йому схотілося розповісти все як є, щоб подивитися, як він сам витримає шокову терапію. Розповісти, що обидві жінки, яких він справді кохав, загинули. Одна з власної волі, інша — від руки вбивці.
— Це довга історія, — вимовив він нарешті. — Я втратив їх.
— їх? Так їх було кілька? Може, саме тому так і трапилося, раз ти розривався між ними?
Харрі чув у її сміху дитячий запал. І не зміг змусити себе запитати, що за відносини в неї з Єнсом Брекке.
— Та ні, — відповів він. — Напевно, я просто за ними не вглядів.
— У тебе серйозний вигляд.
— Шкода.
Обоє замовкли. Вона смикала етикетку на пивній пляшці. Поглядала на Харрі. Немов роздумувала, чи зробити їй наступний крок. Етикетка відірвалася.
— Ходімо, — нарешті сказала вона, — я покажу тобі дещо.
Вони спустилися вниз сходами, пробираючись між студентами, пройшли по тротуару й піднялися на вузький пішохідний міст, перекинутий через широкий проспект. Посередині моста вони зупинилися.
— Поглянь, — сказала вона йому. — Хіба не красиво!
Він глянув на машини, що летіли їм назустріч і геть від них. Проспект простягався, скільки око сягає, і вогники машин, мотоциклів і туктуків зливалися вдалині в суцільну жовту смугу, схожу на потік лави.
— Нагадує змію, що в’ється, із світним візерунком на спині, тобі не здається? — Руна перегнулася через поруччя. — Мене от що дивує? Я знаю, у цьому місті знайдуться люди, готові з радістю вбити за ті жалюгідні копійки, що лежать зараз у мене в гаманці. І разом із тим мені ніколи не буває тут страшно. У Норвегії ми по вихідних завжди їздили в гори, на дачу, і я із закритими очима могла ходити по цій самій дачі й усіх довколишніх стежках. А на канікули ми вирушали в Ерсту, де всі знали одне одного, і місцева газета повідомляла про дрібну крадіжку в магазині як про сенсацію. І все-таки саме тут, а не там, я почуваю себе найнадійніше. Тут, де так багато людей і я нікого з них не знаю. Хіба це не дивно?
Харрі не знав, що їй відповісти.