Нхо й Сунтгорн, усміхнувшись, втупили погляд у підлогу. Ніхто з них не зронив ані слова.
— У чому справа? — здивувався Харрі.
— Ми для них усі однакові, — знову зітхнула Ліз. — Сунтгорн, ти маєш з’їздити туди з фотографіями, може, у відділенні впізнають посла і його дружину.
Харрі зморщив ніс.
— Чоловік і дружина, у яких любовне гніздечко за двісті доларів на добу та ще й за декілька кілометрів від будинку, де вони живуть? Чи не занадто це складно?
— Якщо вірити тому, з ким я говорив сьогодні, вони приїжджали туди на вихідні, — сказав Рангсан. — У мене навіть дати записані.
— Закладаюся на вчорашній виграш, що це була не його дружина, — не здавався Харрі.
— Може, і так, — вимовила Ліз. — Прикро, але ми майже не просунулися вперед.
І вона закінчила нараду нагадуванням про те, що день варто присвятити звітам з інших справ, що відійшли на другий план через убивство норвезького посла. Коли інші співробітники розійшлися, Харрі знову сів.
— Виходить, ми витягнули картку «Назад на перше поле»? — запитав він.
— Чесно кажучи, ми весь цей час там і тупцювали, — відповіла йому Ліз. — Можливо, ви отримали те, що хотіли.
— Те, що ми хотіли?
— Сьогодні вранці я розмовляла з головою поліції. А він учора розмовляв із паном Торхусом, котрий цікавився, скільки нам ще знадобиться часу для розслідування. Норвезька влада хоче, щоб слідство було закрите протягом тижня, оскільки в нас на даний момент немає нічого конкретного. Наш шеф пояснив йому, що розслідування вбивства ведеться тайською стороною й що так просто ми взяти й закрити його не можемо. Але потім, у той же день, йому подзвонили вже з нашого Міністерства юстиції. Екскурсія закінчується, Харрі, тепер, схоже, ти повернешся додому вже в п’ятницю. Якщо тільки, як мовиться, не випливе що-небудь конкретне.
— Харрі!
Усміхнена Тоньє Віг зустріла його в приймальні: щоки її палали, а губи були такі червоні, що здавалося, вона щойно зітерла помаду.
— Вип’ємо чаю, — сказала вона. — Ао!
Ао подивилася на нього з німим переляком, і хоча він поспішив запевнити її, що прийшов зовсім не до неї, все ж піймав її погляд — погляд антилопи на водопої, що помітила лева. Повернувшись до них спиною, Ао вийшла.
— Гарна дівчина, — промовила Тоньє, допитливо дивлячись на Харрі.
— Чарівна, — підхопив він. — І молода.
Тоньє, схоже, залишилася задоволена його відповіддю й провела його у свій кабінет.
— Я намагалася вчора ввечері додзвонитися до тебе, — сказала вона. — Але тебе весь час не було вдома.
Харрі бачив: вона чекає, що він запитає, навіщо вона дзвонила, але промовчав. Увійшла Ао, несучи чай, і він дочекався, поки вона піде.
— Мені необхідні деякі відомості, — почав він.
— Що саме?
— Ти була повірником у справах, коли посол був відсутній, отже, ти фіксувала час його відсутності.
— Звісно.
Він назвав їй чотири дати, які вона відразу перевірила за своїм щоденником. Саме в ці дні посол був відсутній. Три рази він їздив у Чіангмай і один раз у В’єтнам. Харрі повільно записував ці відомості в блокнот, готуючись поставити наступне запитання.
— Чи не був посол знайомий із якими-небудь норвежками в Бангкоку?
— Ні… — протягнула Тоньє. — Наскільки мені відомо. Ну, звичайно, крім мене самої.
Харрі виждав, поки вона візьме чашку чаю і сяде, й знову запитав:
— Що ти скажеш, якщо я припущу, що у вас із послом був зв’язок?
У Тоньє Віг аж щелепа відпала. Гордість норвезької стоматології.
— О Боже! — вигукнула вона.
Без найменшої іронії, так що Харрі зміг лише констатувати, що «О Боже!» все ще входить до словникового запасу деяких жінок. Він відкашлявся.
— Так, я гадаю, що ви з послом проводили ті самі дні, які ми щойно перевірили ще раз, у готелі «Марадіз», і в такому разі я маю знати, наскільки ви були близькі й де ти особисто була в день убивства.
Здавалося неймовірним, щоб бліде обличчя Тоньє Віг могло стати ще блідішим.
— Можу я переговорити з адвокатом? — запитала нарешті вона.
— Ні, якщо тобі немає чого приховувати.
На очі в неї навернулися сльози.
— Мені немає чого приховувати, — промовила вона.
— Тоді тобі варто відповідати на мої питання.
Вона обережно торкнулася серветкою очей, щоб не розмазати макіяж.
— Ви знаєте, у мене було бажання вбити його.
Харрі відзначив про себе, що вона знову перейшла на «ви», і терпляче приготувався чекати продовження.
— Таке сильне бажання, що я майже зраділа, довідавшись, що він мертвий.
Харрі зрозумів, що її понесло. Тільки б не сказати або не зробити якусь дурість, щоб вона не зупинилася, адже зізнання рідко приходить одне.