— Десять днів. За такий строк власники машин встигнуть помітити, якщо чогось не вистачає. А потім ми знову пишемо на ті ж плівки.
— Ти хочеш сказати, що є запис від третього січня, від четвертої до п’ятої години дня?
Джим подивився на настінний календар.
— Є.
Вони спустилися сходами у задушливий сирий підвал, де Джим увімкнув єдину лампочку й відкрив один із залізних сейфів, що стояли уздовж стіни. На полицях були відеокасети.
— Доведеться переглянути купу цих штучок, якщо ви хочете перевірити весь паркінг.
— Нас цікавлять гостьові паркувальні місця, — сказав Харрі.
Джим пошукав на полицях. Записи з кожної камери спостереження зберігалися окремо, на корінцях касет олівцем були написані дати. Нарешті Джим витяг одну з касет.
— Час шоу.
Він відкрив інший сейф, де був захований відеопрогравач із монітором, і поставив касету; за кілька секунд з’явилася чорно-біла картинка. Харрі відразу ж упізнав гостьовий паркінг: очевидно, запис було зроблено тією ж камерою, яку вони помітили, коли були тут минулого разу. У нижньому куті був код — місяць, день і час. Вони прокрутили плівку вперед, зупинившись на 15.50. Ніякої посольської машини. Вони почекали ще. Картинка не мінялася.
— Поставимо плівку на швидке перемотування, — запропонував Джиммі.
Час у кутку пішов швидше, але все інше залишалося незмінним. От уже 17.15. Кілька машин проїхало повз, залишивши мокрі сліди на бетонній підлозі. Час 17.40, сліди повільно висихають, зникають, і ніяких ознак появи посольського «мерседеса». Нарешті Харрі попросив вимкнути запис.
— Адже автомобіль посла мав стати на гостьове місце! — вигукнув він.
— Шкода, — відповів Джим. — Схоже, у вас невірна інформація.
— Міг він стояти де-небудь в іншому місці?
— Авжеж. Але ті, у кого немає постійного місця, обов’язково проїхали б повз цю камеру, і в такому випадку ми побачили б машину.
— Ми хочемо подивитися іншу відеоплівку, — сказав Харрі.
— Будь ласка. Яку саме?
Нхо порився в кишені.
— Ти знаєш, де паркується машина із цими номерами? — запитав він, простягнувши знайдений у кишені папірець.
Джим недовірливо вп’явся в нього очима.
— Чорт забирай, так ти теж говориш англійською мовою.
— Це червоний «порше», — сказав Нхо.
Джим повернув йому папірець.
— І перевіряти нема чого. Із постійних тут у нас ніхто не їздить на червоних «порше».
— Чорт! — вирвалося раптом у Харрі норвезькою.
— Що це значить? — посміхнувся Джим.
— Та так, один норвезький термін, тобі однаково не зрозуміти.
Вони знову вийшли на сонячне світло.
— Можу влаштувати тобі кращі, причому дешево, — запропонував Джим, показуючи на темні окуляри Харрі.
— Не треба, дякую.
— Тоді можу поспостерігати, якщо треба, — розреготався Джим. Він уже заклацав пальцями, смакуючи, як знову ввімкне свій плеєр. — Салют, інспекторе! — крикнув він їм навздогін.
— Харрі обернувся.
— Тшо-орт!
Ідучи до машини, вони чули за спиною регіт охоронця.
— Отже, що нам відомо? — запитала Ліз, поклавши ноги на письмовий стіл.
— Ми знаємо, що Брекке бреше, — вимовив Харрі. — Він сказав нам, що після зустрічі провів посла на паркінг до його машини.
— Навіщо йому брехати про це?
— Посол говорить по телефону тільки те, що хоче підтвердити час зустрічі — четверта година дня. Поза всяким сумнівом, посол приїжджав в офіс Брекке. Ми розмовляли із секретаркою в приймальні, вона це підтвердила. Вона може також підтвердити, що посол виїхав звідти разом із Брекке — той потім ще заскочив на хвилинку, щоб залишити повідомлення. Вона пам’ятає про це, тому що було близько п’ятої години і саме в цей час вона сама стала збиратися додому.
— Добре, що хоч хтось щось пам’ятає.
— Але ми не знаємо, що робили посол і Брекке потім.
— Де була його машина? Неймовірно, щоб він ризикнув залишити її просто на вулиці, ще й у цьому районі Бангкока, — сказала Ліз.
— А може, вони домовилися відправитися в інше місце, і посол доручив комусь доглянути за машиною, поки він підніметься нагору за Брекке, — припустив Нхо.
Рангсан стиха кахикнув і перегорнув аркуш газети.
— Доручив? У такому місці, де аж кишить злодіями, які тільки й чекають подібного випадку?
— Згодна, — вимовила Ліз. — Це дуже дивно, що він не заїхав на паркінг: адже так було б простіше й надійніше. Він міг би припаркуватися прямо біля ліфта.
Вона повозила мізинцем у юшці, і на її обличчі з’явився блаженний вираз.
— Питання в тому, що нам з усім цим робити, — сказала вона.