— Два місяці тому, якщо не більше.
— Помиляєшся. Чотири дні тому, саме десятого січня, між десятою й пів на одинадцяту, пройшов манговий дощ. Мені це достеменно відомо, бо він вилився в основному на мене.
— Тьфу ти, правда! — вигукнув Нхо, наморщивши лоба. — Відеозапис іде безупинно. І якщо ця плівка не від третього січня, а від десятого, виходить, у час, що цікавить нас, касету просто вийняли з камери.
Харрі попросив охоронця принести касету, на якій стояла дата «десяте січня», і через півхвилини їм стало ясно, що запис був зупинений о 21.30. Після цього на плівці виникли п’ятисекундні перешкоди, а потім картинка знову відновилася.
— От на цьому місці й вилучили касету, — сказав Харрі. — Ми бачимо ті ж кадри, що на попередній плівці.
І він указав на дату.
— Перше січня, час 05.25.
Харрі попросив охоронця зупинити плівку, і вони із Нхо сиділи, дивлячись на картинку, поки Харрі не докурив свою сигарету.
Нхо підніс складені разом долоні до губ.
— Виходить, хтось сфабрикував цю касету, щоб справа виглядала так, начебто машини посла на паркінгу взагалі не було. Але навіщо?
Харрі не відповів. Він дивився на зазначений час: 05.25. Тридцять п’ять хвилин до того, як в Осло настав Новий рік. Де він був у цей час, що робив? Може, сидів у «Шрьодері»? Ні, там уже було зачинено. Напевно, спав. У всякому разі, феєрверку він не запам’ятав.
В охоронному агентстві підтвердили, що вночі десятого січня чергував Джим Лав, і без жодних заперечень дали його адресу й номер телефону. Нхо подзвонив, але вдома в Джима Лава ніхто не відповів.
— Відправ туди для перевірки патрульну машину, — сказала Ліз.
Вона була в доброму гуморі. Ще б пак, нарешті почалася реальна робота.
Сунтгорн зайшов у кабінет і простягнув їй течку.
— Джима Лава немає в нашій картотеці, — сказав він. — Але Майсан, агент із нарковідділу, впізнав його за описом. І якщо це той самий тип, то його багато разів бачили в «Міс ДаЄнс».
— Що це значить? — запитав Харрі.
— А це значить, що в тій справі з опіумом у нього справді рильце в пушку, — пояснив Нхо.
— «Міс ДаЄнс» — опіумне кубло в Чайнатауні, — вставила Ліз.
— Опіумне кубло? А хіба це… не заборонено?
— А то як же!
— Вибач за безглузде питання, — сказав Харрі. — Я взагалі думав, що поліція бореться з подібними речами.
— Не знаю, як там заведено в тебе в країні, Харрі, але тут ми намагаємося дивитися на речі більш прагматично. Звичайно, ми можемо закрити цей самий «Міс ДаЄнс», але наступного ж тижня опіумна курильня з’явиться в іншому місці. Або бідолахи підуть на вулицю. Краще вже «Міс ДаЄнс», адже ми контролюємо ситуацію, там працюють наші агенти, а ті, хто вирішив морити себе опіумом, можуть робити це в більш-менш пристойних умовах.
Хтось кашлянув.
— Плюс іще «Міс ДаЄнс» непогано розплачується, — буркнули із-за газети «Бангкок пост».
Ліз зробила вигляд, що нічого не чує.
— Коли вже цей хлопець не з’явився сьогодні на роботу і вдома його теж немає, я думаю, що він саме лежить на бамбуковій циновці в «Міс ДаЄнс». Я пропоную, Нхо, щоб ви з Харрі прогулялися туди. Поговори з Майсаном, він зможе вам допомогти. Тобі, Харрі, як туристові буде цікаво.
Майсан і Харрі зайшли у вузьку вуличку, де розпечений вітер гнав сміття уздовж старих будинків. Нхо залишився в машині, бо, як сказав Майсан, від нього за кілометр тхнуло поліцією. Крім того, може здатися підозрілим, якщо вони заявляться в «Міс ДаЄнс» усі втрьох.
— Паління опіуму — це справа дуже особиста, — пояснив Майсан із виразним американським акцентом. Харрі подумав, чи не перебір це для співробітника нарковідділу — ще й акцент на додачу до футболки «Doors». Майсан зупинився біля відкритих металевих воріт, що слугували за вхід, загасив недопалок, ум'явши його в асфальт правим підбором, і рушив усередину.
Увійшовши зі спеки в темне приміщення, Харрі спершу нічого не побачив, однак відразу розчув тихе бурмотання й пішов за двома спинами, які зникли в якійсь кімнаті.
— Чорт! — Харрі зачепився за двері й, почувши знайомий сміх, обернувся. У темряві біля стіни він начебто помітив величезну тушу, але вирішив, що помилився. І поспішив уперед, за двома темними спинами, щоб не відстати. Ті двоє вже спустилися вниз сходами, і Харрі рвонув слідом за ними. З рук у руки перекочувало кілька грошових купюр, і двері прочинили, рівно настільки, щоб вони могли протиснутися всередину.