— У триста четвертому номері живе якийсь Джонс, — вимовив нарешті він. — Може, це той, кого ви шукаєте?
Харрі з переможною усмішкою повернувся до Нхо, але той тільки знизав плечима.
— Пан Джонс зараз у себе?
— Він не виходив з номера з того моменту, як оселився в нашому готелі.
Адміністратор пішов з ними. Вони постукали, але ніхто не відповів. Нхо зробив адміністраторові знак, щоб той відкрив двері, а сам витяг з кобури на стегні чорну 35-міліметрову «беретту» і зняв її із запобіжника. Голова адміністратора стала посмикуватися, немов у курки. Він повернув ключ у замку й обережно відступив на два кроки назад. Харрі тихенько відчинив двері. Штори на вікнах були запнуті, усередині панувала темрява. Він простягнув руку й увімкнув світло. На ліжку лежав Джим Лав, нерухомий, із закритими очима, у навушниках. На стелі дзижчав вентилятор, змушуючи штори злегка колихатися. На низенькому столику біля ліжка стояв кальян.
— Джим Лав! — крикнув Харрі, але Джим Лав не реагував.
Або він спить, або не чує через голосну музику в навушниках, подумав Харрі й оглянув кімнату, щоб переконатися, що Джим сам. І тут він побачив муху, що вилетіла із правої ніздрі Джима, й зрозумів, що клієнт не дихає. Харрі наблизився до ліжка й поклав руку йому на лоб. І відчув могильний холод.
Харрі сидів на незручному стільці в номері, чекав. І муркотів собі під ніс сам не знаючи що.
Прибув лікар. Він констатував, що Лав мертвий уже більше дванадцяти годин, про що Харрі міг би повідомити йому й сам. І коли він запитав у лікаря, як довго чекати результатів розтину, той знизав плечима, і Харрі здогадався, що відповідь буде та сама: більше дванадцяти годин.
Увечері всі, крім Рангсана, зібралися в кабінеті Ліз. Прекрасний настрій начальниці вже випарувався.
— Ну, викладайте, — грізно почала вона.
— Група, що працювала на місці злочину, знайшла безліч доказів, — сказав Нхо. — Затримали трьох і виявили масу відбитків, волосся і волокон. Вони вважають, що в «Юпа-хаус», напевно, з півроку не прибиралося.
Сунтгорн і Харрі засміялися, але Ліз тільки похмуро глянула на них.
— Виходить, ніяких слідів, які можна було б зв’язати з убивством?
— Ми ще не знаємо, чи було це вбивством, — заперечив Харрі.
— Та невже! — завищала Ліз. — Підозрюваний у співучасті в убивстві випадково помирає від передозу за кілька годин до того, як ми знаходимо його, — атож!
— Кому судилося бути повішеним, той не потоне, — сказав Харрі.
— Що-що?
— Я сказав, що ти маєш рацію.
Нхо зазначив, що серед курців опіуму смертельний передоз — рідкість. Як правило, вони просто непритомніють. Тут відчинилися двері, і ввійшов Рангсан.
— Є новини, — сказав він і сів, розгорнувши газету. — Вони встановили причину смерті.
— Я гадав, результати розтину стануть відомі не раніше ніж завтра, — здивувався Нхо.
— І без них ясно. Хлопець із технічного відділу знайшов на опіумі тонкий шар синільної кислоти. Чоловік помер, мабуть, від глибокого затягування.
Навколо стола запала тиша.
— Поговоріть із Майсаном! — жваво запропонувала Ліз. — Ми маємо визначити, де Лав узяв цей опіум.
— Я б не радів так швидко, — попередив Рангсан. — Май-сан говорив із постійним наркодилером Лава, і той сказав, що давно його не бачив.
— Чудово, — заявив Харрі. — Тепер, у всякому разі, ясно, що хтось дуже хотів підставити Брекке й зробити його вбивцею.
— Нам це нічого не дає, — заперечила Ліз.
— Не варто бути такою категоричною, — відповів Харрі. — Можливо, Брекке зовсім не випадково був обраний жертвою. А що, коли вбивця мав мотив і свідомо хотів звалити всю провину на нього й у такий спосіб поквитатися з ним?
— Як це?
— Якщо ми відпустимо Брекке, то можемо спричинити подальший розвиток подій. І тоді зуміємо виманити вбивцю з тіні.
— Вибач, — сказала Ліз. — Але ми не можемо відпустити Брекке.
— Що? — Харрі не вірив своїм вухам.
— Це наказ голови поліції.
— Але…
— Це наказ.
— Крім того, у нас є новий побічний доказ, що підтверджує норвезький слід, — повідомив Рангсан. — Хлопці з технічного відправили в Норвегію результати експертизи жиру, виявленого на знарядді вбивства. Норвезькі колеги підтвердили, що це оленячий жир, якого немає в Таїланді. Тоді наші експерти запропонували заарештувати Санта-Клауса.
Сунтгорн і Нхо засміялися.
— А потім з Осло прийшло повідомлення про те, що оленячий жир звичайно використовується саамами в Норвегії як мастило для ножів.
— Виходить, таїландський ніж і норвезький жир, — підсумувала Ліз. — Стає все цікавіше.