— Місцеві жителі, які раніше і не чули про Норвегію, раптом довідалися, що столиця цієї країни — Осло, тому що норвезька влада зажадала відправити педофіла в Осло на літаку. Усі тут морочили собі голову, чого це ми так хочемо повернути його додому. У Таїланді його в кожному разі сховали б за ґрати.
— Але якщо тут педофілів чекає суворе покарання, чому ж їх так багато в цій країні?
— Влада дійсно прагне до того, щоб Таїланд покінчив із репутацією ельдорадо для педофілів, адже вона відлякує інших туристів, що приїжджають не за послугами. Але в самій поліції цим розслідуванням великого значення не надають, тому що виникає купа проблем із арештом іноземців. Педофіли приїжджають здебільшого з багатих країн Європи, з Японії й США, і коли раптом щось трапляється, то відразу запускається вся машина: починаються вимоги про видачу, персонал відповідного посольства, залучений до процесу, звинувачують у корупції тощо.
— Виходить, за твоїми словами, що влада працює неузгоджено?
Тоньє раптом просяяла усмішкою, котра, як зрозумів Харрі, призначалася зовсім не для нього, а одному з «усіх», хто пройшов у нього за спиною.
— І так, і ні, — відповіла нарешті вона. — Хтось, навпаки, співпрацює. Наприклад, влада Швеції й Данії домовилася з Таїландом про те, що поліцейські цих країн будуть працювати в Бангкоку й займатися розслідуванням справ, якщо в них замішані шведські або данські педофіли. Крім того, були внесені зміни до законодавства, які дозволяють тепер притягати до відповідальності данських і шведських громадян на батьківщині, якщо вони займалися педофілією у Таїланді.
— А що ж Норвегія?
Тоньє лише знизала плечима:
— У нас немає договору з Таїландом. Я знаю, норвезька поліція виступає за підписання такого документа, але думаю, що норвезька влада просто не уявляє собі масштабів того, що діється в Паттайї й Бангкоку. Ти бачив дітей, які продають жуйку?
Харрі кивнув. Цих дітлахів чимало поблизу стрип-барів у Патпонгу.
— Це так званий таємний знак. Жувальна гумка означає пропозицію секс-послуги.
Харрі з жахом пригадав, як купив блок жуйки «Рігліз» в одного босоногого чорноокого хлопчика і яким той виглядав переляканим, але Харрі вирішив тоді, що це тому, що навколо людський натовп і гомін.
— Чи не могла б ти розповісти мені про Івара Льокена і його захоплення фотографією? Ти бачила його знімки?
— Ні, але я бачила його апарат, виглядає досить переконливо.
Щоки її спалахнули, коли вона зрозуміла, чому Харрі стримав усмішку.
— А що з його поїздками по Індокитаю? Ти впевнена, що він був саме там?
— Але навіщо йому брехати про це?
— Є ідеї?
Вона обхопила себе руками, ніби їй раптом стало холодно.
— Та немає. Як тобі чай?
— Я хочу попросити тебе про одну послугу, Тоньє.
— Яку?
— Запрошення на вечерю.
Вона здивовано звела на нього очі.
— Якщо в тебе знайдеться час, — додав він.
Тоньє Віг трохи почекала, перш ніж прибрати належного виразу обличчя, але зрештою знову лукаво усміхнулася:
— Для тебе, Харрі, час завжди знайдеться. Коли побажаєш.
— Чудово. — Харрі втяг повітря крізь зуби. — Тоді запроси Івара Льокена на вечерю сьогодні, між сьомою й десятою вечора.
Тоньє Віг все-таки вміла носити маску, її обличчя не ворухнулося. Почувши пояснення, вона зрештою погодилася. Харрі ще трохи побрязкав чашкою в блюдечку, а потім сказав, що йому вже час, і квапливо зник.
Розділ 33
Вломитися в будинок може кожний: треба лише встромити ломик у двері, поруч із замком, і налягти всім тілом, поки дверна рама не затріщить. Але вломитися, практично не ламаючи, та ще так, щоб хазяїн потім не здогадався, що в нього побували непрохані гості, — це сьогодні мистецтво. Мистецтво, що ним Сунтгорн, як виявилося, володів досконало.
Івар Льокен мешкав у багатоквартирному будинку по інший бік моста Пхра-Пінклао. Сунтгорн разом із Харрі стежив за будинком майже цілу годину, сидячи в машині, перш ніж хазяїн покинув його. Потім вони почекали ще хвилин десять, щоб переконатися, що Льокен не повернеться, забувши що-небудь удома.