— Деяким людям розкіш необхідна, як повітря, — продовжував Єнс. — Дорогий автомобіль, шикарний одяг і прислуга просто потрібні мені для того, щоб я нормально себе почував, щоб я знав, що справді існую. Розумієш?
Харрі похитав головою.
— Ну та годі, — сказав Єнс і підняв келих за ніжку. — Із нас двох я декадент. Довіряй своєму першому враженню, Харрі: я звичайнісінький шмат лайна. І поки для нас, вилупків, є місце в цьому світі, я таким і залишуся. Твоє здоров’я!
Він, смакуючи, потримав шампанське в роті, перш ніж ковтнути. А потім усміхнувся й застогнав від задоволення. Харрі теж усміхнувся й підняв свій келих, але Єнс осудливо подивився на нього.
— Ну як? Почав насолоджуватися життям, Харрі? Тоді не вийде бути суворим до самого себе.
— Іноді виходить.
— Облиш! Усі люди — гедоністи, тільки деякі розуміють це пізніше від інших. У тебе є жінка?
— Немає.
— А чи не час завести когось?
— Може, час. Але не бачу, яке це має відношення до насолоди життям.
— Твоя правда. — І Єнс заглянув у келих. — Я розповідав тобі про свою сестру?
— Про ту, котрій ти дзвонив?
— Так. Вона, до речі, вільна.
Харрі розсміявся:
— Не варто дякувати, Єнсе. Я нічого особливого для тебе не зробив, тільки заарештував.
— Я не жартую. Вона просто гігант. Працює редактором у видавництві, але я вважаю, що робота тільки заважає їй улаштувати своє особисте життя. Крім того, вона відлякує чоловіків: занадто вже сувора, схожа на тебе, справжній кремінь.
Ти й сам, напевно, помітив, що всі норвезькі жінки, обрані «Міс якоюсь там», повторюють в інтерв’ю журналістам, що вони дуже цілеспрямовані? Забагато розвелося цих панянок із характером!
І Єнс замислився.
— Сестриця взяла собі мамине дівоче прізвище, щойно стала повнолітньою.
— Не впевнений, що ми підійдемо одне одному через характер.
— Чого це?
— Просто я боягуз. Тому я шукаю собі скромну, самовіддану жінку, бажано соціального працівника, таку гарну, що ніхто ще не насмілився сказати їй про це.
Єнс зареготав:
— Тоді ти точно можеш одружуватися із моєю сестрою. Байдуже, що вона тобі не подобається: вона так багато працює, що ти майже не будеш бачити її вдома.
— Тоді чому ти подзвонив їй додому, а не на роботу? Адже в цей час у Норвегії була друга година дня.
Єнс похитав головою.
— Нікому не говори про це, але я зовсім не сприймаю цих часових поясів. Не розумію, коли додавати, а коли віднімати години. Це жахливо, батько називає мене маразматиком і вважає, що це в мене від матері.
І відразу поспішив запевнити Харрі, що його сестра не страждає подібними речами, скоріше навіть навпаки.
— Годі тобі, Єнсе, краще розкажи, коли ти сам збираєшся одружитися.
— Фу, не вимовляй цього слова вголос, сама думка про це викликає в мене прискорене серцебиття. Шлюб… — пересмикнув плечима Єнс. — Проблема в тому, що я, з одного боку, не схильний до моногамії, а з іншого боку — романтик. Якби я був одружений, я не зміг би зраджувати, розумієш? А думка про те, що ти більше ніколи в житті не будеш мати сексу з іншою жінкою, занадто важка, хіба не так?
Харрі спробував перейнятися його словами.
— Наприклад, я запросив на побачення ту дівчину в ліфті: заради чого? Імовірно, зі страху. Я просто хотів довести собі, що ще можу задивлятися на інших жінок. І нічого, власне кажучи, не довів. Адже Хільде… — Єнс замовк, добираючи слова. — У ній є те, чого я не знаходив в інших жінках. А я шукав, повір мені. Не знаю, чи зумію я пояснити, але в кожному разі я не міг відмовитися від неї, оскільки розумів, що знайти таку жінку непросто.
Харрі сидів і думав, що це, мабуть, непогане пояснення — не гірше від тих, що він чув раніше. Єнс, усміхаючись, грав келихом.
— На мене дійсно вплинуло перебування за ґратами, адже звичайно я не говорю про такі речі. Обіцяй, що нічого не розповіси моїм приятелям.
Тут до столика підійшов офіціант і подав їм знак.
— Ідемо, уже почалося, — сказав Єнс.
— Що почалося?
Офіціант повів їх у глиб ресторану, через кухню, нагору вузькими сходами. Прохід був весь заставлений тазами, на стільці сиділа баба, оголивши чорні зуби.
— Це від бетелю, — пояснив Єнс. — Мерзенна звичка. Вони все жують і жують його, поки не згниє мозок і не випадуть зуби.
Харрі почув голосні звуки за дверима. Офіціант прочинив двері, і вони опинилися на просторому горищі без вікон. Десятків два-три чоловіків збилися в тісне коло посередині. Вони люто жестикулювали і в руках простягали м’яті купюри. Більшість із них були білими, дехто у світлих бавовняних костюмах. Харрі здалося, що він упізнав одного з них: його обличчя він бачив у Письменницькій вітальні готелю «Орієнтал».