Але з настанням темряви тиша була порушена. Усюди наростало гудіння, дзижчання, немов симфонічний оркестр налаштовував інструменти. І нарешті почався концерт: квакання й кудкудакання пішло крещендо, і нарешті до нього приєдналося виття й пронизливий, несамовитий крик у верхівках дерев.
— А що, ці тварини були тут весь цей час? — поцікавився Харрі.
— І не питай, — відмахнулася Ліз. — Я міський житель.
Харрі відчув чийсь холодний дотик до своєї шкіри й негайно схопився за це місце рукою.
Льокен засміявся.
— Це просто жаби вилізли на вечірню прогулянку, — сказав він.
І дійсно, незабаром навколо них застрибало безліч жаб.
— Це добре, що тут пасуться тільки жаби, — вимовив Харрі.
— Жаба теж їжа, — продовжував Льокен, натягнувши чорну шапочку на голову. — Де жаби, там і змії.
— Це жарт?
Льокен лише знизав плечима у відповідь.
У Харрі пропало всяке бажання ставити питання, але він не втримався:
— Що за змії?
— П'ять-шість видів кобр, зелена гадюка, гадюка Рассела плюс різні інші. Кажуть, до речі, що із тридцяти видів змій, які водяться в Таїланді, двадцять шість отруйні.
— Дідько! — вирвалося в Харрі. — Як же довідатися, яка з них виявиться отруйною?
Льокен знову подивився на нього із жалем, як на салагу:
— Харрі, виходити треба з того, що кожна з них отруйна.
Годинник показував восьму.
— Я готова, — з нетерпінням вимовила Ліз і втретє перевірила, чи заряджений її «Сміт-вессон-650».
— Боїшся? — запитав Льокен.
Всі троє вже перейшли на «ти».
— Боюся, що ми не встигнемо провернути всю операцію до того, як про неї довідається голова поліції, — відповіла вона. — Знаєш, яка середня тривалість життя дорожнього патрульного в Бангкоку?
Льокен поклав їй руку на плече:
— О’кей. Уперед.
Ліз, пригнувшись, побігла через високу траву й зникла в темряві.
Льокен стежив за будинком у нічний бінокль, а Харрі тримав фасад під прицілом гігантської гвинтівки, що її роздобула для нього Ліз зі збройового складу в поліції разом із пістолетом «Ругер 8Р-101», який довелося засунути в незвичну кобуру на стегні, оскільки в країні, де не носять піджаків, наплічна кобура — річ не найбільш практична. У небі стояв місяць уповні, і в його світлі він розрізняв темні прямокутники вікон і дверей.
Ліз подала умовний сигнал ліхтариком, показуючи, що зайняла позицію під одним із вікон.
— Твоя черга, Харрі, — проговорив Льокен, бачачи, що той забарився.
— Чорт, навіщо треба було розповідати про змій? — буркнув Харрі, перевіряючи ніж на поясі.
— Ти їх не любиш?
— Ну, ті деякі, котрих я зустрів, справили на мене погане враження.
— Якщо вкусить, постарайся схопити змію, тоді в тебе буде сироватка. І не страшно, якщо навіть укусить ще раз.
Харрі не розглядів у темряві, сміється Льокен чи ні, але здогадався, що той знову жартує.
Він рвонув до будинку, що виріс перед ним із темряви. Йому навіть здалося, що, поки він біг, голова дракона з роззявленою пащею на коньку даху почала рухатися. Однак у самому будинку ніби все вимерло. Кувалда в наплічнику била по спині. Харрі й думати забув про змій.
Він підскочив до другого вікна, подав сигнал Льокену й сів на землю. Давно він уже так не бігав, серце прямо вистрибувало із грудей. Поруч почувся чийсь легкий подих. Це був Льокен.
Харрі запропонував пустити в будинок сльозогінний газ, але Льокен відкинув цю ідею. У такій темряві газ створив би додаткові перешкоди їм самим; а потім, у них не було ніяких підстав думати, що Кліпра сидить і чекає їх, приставивши ніж до горла Руни.
Льокен показав Харрі кулак, що означало початок штурму.
Харрі кивнув у відповідь і відчув, як у нього пересохло в роті — вірна ознака адреналіну, що підскочив. Він стис у руці пістолет. Перевірив двері, перш ніж Льокен заніс кувалду.
Світло місяця блиснуло на металі, і в цю мить Івар виглядав як гравець, що подає м’яч на тенісному корті, а потім кувалда щосили опустилася на дверний замок.