— Що?
— У США торговці порнографією заробляють великі гроші, продаючи так звані приватні любительські відеозаписи, зроблені насправді акторами й операторами, які уникають усіляких професійних штучок, навмисно спрощують зйомку й відмовляються від послуг відомих фотомоделей. Виявляється, люди з більшою охотою платять гроші за те, що, як вони думають, знято в справжніх спальнях звичайних людей. Те саме стосується знімків і відеозаписів, зроблених нібито тайкома з вікон будинку навпроти, без відома й згоди учасників дійства. Подібна продукція саме й призначена для любителів підглядати, адже їх збуджує саме споглядання інших людей, котрі навіть не здогадуються про те, що вони під спостереженням.
— Або ж, — сказав Харрі, — ці фотографії могли бути призначені не для продажу, а для шантажу.
Рангсан похитав головою.
— Ми думали про це, але тоді можна було б ідентифікувати особистість чоловіка на фото. На типових порнознімках для продажу саме обличчя ґвалтівника приховане, що ми тут і бачимо.
Він указав на три фотографії. На них можна було розрізнити зад і низ спини чоловіка. Крім червоної футболки з нижньою частиною двійки й нуля, ніякого одягу на чоловікові видно не було.
— І все-таки знімки могли використати для шантажу, — знову заявив Харрі, — просто фотографові не вдалося зняти обличчя. Або ж він показав своїй жертві тільки ті знімки, де того не можна ідентифікувати.
— Стривай-но! — махнула рукою Ліз. — Що ти кажеш, Харрі? Чоловік на фото — Мольнес?
— Це лише версія. Його могли шантажувати, але він не зумів зібрати грошей через те, що вже був винен.
— Ну то й що? — запитав Рангсан. — Все одно у шантажиста не було мотиву вбивати Мольнеса.
— Можливо, посол погрожував йому поліцією.
— Піти в поліцію й заявити на шантажиста, щоб самому бути арештованим за педофілію? — підвів очі Рангсан.
Сунтгорн і Нхо ледь утрималися від сміху.
Харрі розвів руками.
— Але ж я сказав, що це тільки версія, ви її відкинули — гаразд. Інша версія полягає в тому, що Мольнес сам шантажист…
— …а Брекке — ґвалтівник, — закінчила Ліз і, підперши голову рукою, задумливо втупилася в простір. — Припустімо, Мольнес мав потребу в грошах, а в Брекке з’являється мотив для вбивства. Але це нам було відомо й раніше, так що нічого нового ми не отримуємо. Що скажеш, Рангсан, можемо ми відкинути, що на цих знімках саме Брекке?
Той похитав головою.
— Знімки настільки розпливчасті, що ми нічого не можемо відкинути, навіть якщо в Брекке є особливі прикмети.
— Хто готовий добровільно піти й оглянути зад Брекке? — запитала Ліз, викликавши загальний регіт.
Тут обережно кашлянув Сунтгорн.
— Якщо Брекке вбив Мольнеса через знімки, то чому ж він залишив їх на місці злочину?
Запала мовчанка.
— Цікаво, це тільки в мене відчуття, що ми тут сидимо і займаємося дурницею? — запитала нарешті Ліз.
Дзижчав кондиціонер, і Харрі подумав, що день буде не тільки спекотним, але й довгим.
Харрі зупинився у дверях тераси, що вела в посольський сад.
— Харрі? — Руна протерла очі, виходячи з басейну.
— Привіт, — сказав він. — Твоя мати спить.
Вона знизала плечима.
— Ми заарештували Єнса Брекке.
Він чекав, що вона зараз що-небудь скаже, запитає чому, але дівчина не вимовила ні слова. Харрі зітхнув.
— Мені зовсім не хотілося засмучувати тебе, Руно. Але я займаюся цією справою, і ти теж не можеш залишатися осторонь, тому я вирішив, що ми могли б трошки допомогти одне одному.
— Звичайно, — сказала вона.
Харрі безуспішно намагався розгадати її інтонацію. І нарешті зважився поговорити прямо.
— Я маю довідатися про нього більше: що це за людина, чи той він, за кого себе видає, і так далі. Мені треба почати хоча б із його ставлення до твоєї матері. Мені здається, у них все-таки велика різниця у віці…
— Ти думаєш, він її використав?
— Щось у цьому роді.
— А може, це моя мати використала його?
Харрі сів на стілець під деревом, але вона продовжувала стояти.
— Мати не хотіла, щоб я була присутня при їхніх зустрічах, так що я майже незнайома з ним.
— Але ти знаєш його краще, ніж я.
— Невже? Гм. Він справляє враження веселої людини, але, може, це тільки здається. У всякому разі, він намагався налагодити зі мною стосунки, наприклад, вирішив водити мене на тайський бокс. Очевидно, думав, що я цікавлюся спортом, раз люблю стрибати із трампліна. Чи використав він її? Не знаю. Шкода, що не можу тобі допомогти, але мені невідомо, що криється в душі в чоловіків цього віку, адже ви не показуєте своїх почуттів…
Харрі поправив сонцезахисні окуляри.
— Дякую, дуже добре, Руно. Ти не попросиш матір, щоб подзвонила мені, коли прокинеться?
Вона встала на краю басейну, повернувшись спиною до води, відштовхнулася й описала прямо перед ним нову параболу, вигнувши назад спину й відкинувши голову. Він побачив бульбашки на поверхні води й повернувся, щоб піти.
Шеф Брекке в «Барклай Таїланд» був лисий, і на обличчі його читалося занепокоєння. Він усе кахикав і кахикав, потім тричі попросив Харрі назвати своє ім’я. Харрі оглянув кабінет і зрозумів, що Брекке не брехав: офіс у керівника був набагато скромніший, ніж у підлеглого.
— Брекке один із наших кращих брокерів, — заявив шеф. — У нього чудова пам'ять на цифри.
— Авжеж.
— Він хитрий, так. Але це його робота.
— О’кей.
— Дехто стверджує, що він часом буває твердим, але ніхто з наших клієнтів не може обвинуватити його в нечесності.
— Що він за чоловік?
— Хіба я щойно вам це не розповів?
Повернувшись в Управління поліції, Харрі подзвонив в Осло Туре Бьо, керівникові валютного відділу «ДНБ». Той повідомив йому, що в Брекке був зв’язок із дівицею з операційного відділу, але незабаром закінчився, очевидно з її ініціативи. Він припустив, що це могло стати причиною переїзду Брекке на роботу в Бангкок.
— Зрозуміло, за пристойні відступні й підвищення зарплати на додачу, — додав він.
Після обіду Харрі й Нхо спустилися ліфтом на другий поверх, де тримали Брекке, очікуючи, коли його переправлять у слідчу в’язницю в Пратунамі.
На Брекке був усе той же костюм, у якому його заарештували. У розстебнутій сорочці із підкоченими рукавами він уже не був схожий на брокера. Чуб прилип до лоба, він розгублено дивився на свої долоні, що нерухомо лежали перед ним на столі.
— Це Нхо, мій колега, — сказав Харрі.
Брекке кивнув і усміхнувся.
— У мене до вас усього одне питання, — вимовив Нхо. — Ви провели посла на підземний паркінг до його машини в понеділок третього січня о сімнадцятій нуль-нуль?
Брекке подивився спершу на Харрі, потім на Нхо.
— Так, — відповів він.
Нхо кинув оком на Харрі й кивнув.
— Спасибі, — сказав Харрі. — Це все.
Розділ 30
Машини на шосе рухалися як черепахи, у Харрі розболілася голова, кондиціонер загрозливо свистів. Нхо зупинився біля в’їзду на паркінг «Барклай Таїланд», опустив скло й довідався від плосколицього охоронця-тайця в напрасованій формі, що Джим Лав сьогодні не працює.
Нхо пред’явив свій поліцейський жетон і пояснив, що їм треба переглянути одну відеокасету, однак охоронець осудливо похитав головою й порекомендував їм зв’язатися з охоронним агентством. Нхо повернувся до Харрі, знизавши плечима.
— Поясни йому, що мова йде про розслідування вбивства, — сказав Харрі.
— Я вже пояснив.
— Тоді доведеться пояснити докладніше.
Харрі вийшов із машини. В обличчя вдарило гаряче вологе повітря, немов він підняв кришку каструлі з киплячою водою. Харрі потягнувся, повільно обійшов навколо машини. Охоронець насупився, бачачи, як до нього наближається двометровий фаранг, і поклав руку на пістолет.
Ставши перед ним, Харрі посміхнувся й лівою рукою згріб його за ремінь. Охоронець було скрикнув, але не встиг учинити опір, тому що Харрі висмикнув у нього зі штанів ремінь і запустив усередину праву руку. Охоронець підскочив, і в цей момент Харрі рвонув його до себе. Труси затріщали. Нхо щось крикнув, але було вже пізно. Харрі тріумфально розмахував над головою білими трусами. Наступної миті білизна полетіла в кущі. Після чого Харрі повільно обігнув машину й знову сів у неї.