— Чому ви повернулися? І як вам удалося пройти непоміченим повз мого колегу?
Сивий норвежець хижо посміхнувся, і в нерівному світлі свічки блиснув золотий зуб.
— Машина, на якій ви приїхали, різко виділяється на тлі інших, більш звичних у цьому районі: адже тут трапляються лише туктуки, таксі та старі бляшанки. Я розглядів у машині двох чоловіків, впала в око їхня постава. Тоді я зайшов за ріг і сів у кав’ярні, звідки мені було видно вас обох. Потім у салоні увімкнулося світло, і ви обоє вийшли. Я подумав, що один з вас точно залишиться вартувати в машині, поки інший не повернеться. Тоді я вийшов з кав’ярні, взяв таксі й в’їхав прямо в гараж, а відтіля піднявся ліфтом у свою квартиру. Спритно вам удався фокус із коротким замиканням…
— Тільки от звичайні люди не звертають уваги на припарковані на вулиці машини. Якщо, звісно, вони цього не навчені або не чекають засідки.
— Гаразд. Тоньє Віг навряд чи вдасться одержати «Оскар».
— Так чим же ви тут насправді займаєтеся?
Льокен показав на фотографії й фотоапаратуру, розкидану по підлозі.
— Ви заробляєте собі на життя… от цим? — запитав Харрі.
— Саме цим.
Харрі відчув, як пульс у нього прискорився.
— А вам відомо, скільки років вам доведеться відсидіти в цій країні за подібні речі? Думаю, я зможу влаштувати вам в’язницю років на десять.
Льокен у відповідь коротко, сухо засміявся.
— Ви що, тримаєте мене за дурня, інспекторе? У вас не було б потреби вдиратися в мій будинок, якби у вас на руках був ордер на обшук. А якби мене можна було заарештувати за те, що знайдено в мене у квартирі, то ви з вашим колегою однаково не зуміли б цього зробити. Жоден суддя не визнав би доказів, отриманих таким способом: це не просто не за правилами, це справжнє беззаконня. І, можливо, вам самому доведеться тут затриматися, Холе.
Харрі саданув його пістолетом. Ніби кран відкрився: з носа Льокена заюшила кров.
Але Льокен не поворухнувся, тільки дивився, як кров тече на кольорову сорочку й білі штани.
— Натуральний тайський шовк, — вимовив нарешті він. — І коштує недешево.
Від удару він трохи охолонув, зате Харрі відчував, як у душі закипає злість.
— Нічого, знайдеш гроші, проклятий педераст. Адже тобі добре платять за це лайно. — І Харрі піддав ногою фотографії, що валялися на підлозі.
— Не знаю, — відповів Льокен, притуливши білу хустку до розбитого носа. — Я отримую від норвезької держави зарплату відповідно до тарифної сітки. Плюс дещо за роботу за кордоном.
— Про що це ти?
У відповідь знову блиснув золотий зуб. Харрі раптом помітив, що стискає пістолет з такою силою, що ломить руку. Добре, що він вийняв з нього магазин.
— Ви не знаєте деяких речей, Холе. Напевно, вам варто було б довідатися про них раніше, але ваш начальник вирішив, що це не обов’язково, якщо тільки вони не мають відношення до розслідування вбивства. Але коли вже мене викрито, то вас можна проінформувати й про інше. Голова поліції й Даґфінн Торхус повідомили мені про фотографії, знайдені вами в кейсі Мольнеса, і ви, звичайно, уже зрозуміли, що це були мої знімки. Те, що ви бачите в моїй квартирі, — це ланка розслідування справи про педофілію, що з багатьох причин поки засекречена. Я півроку стежив за цим чоловіком. Фотографії є доказом його злочину.
Харрі й без роздумів було ясно: Льокен говорить правду. Усе встало на свої місця, немов у глибині душі він знав про це із самого початку. Ореол таємничості навколо роботи Льокена, фотоапаратури, нічний бінокль, дивні поїздки у В’єтнам і Лаос — усе саме так і є. А закривавлена людина напроти нього більше вже не здавалася ворогом, це був колега, союзник, якому він ледве не зламав ніс.
Харрі повільно нахилився й поклав пістолет на стіл.
— Гаразд, я вірю вам. Але навіщо така таємність?
— Вам відомо про договори Швеції й Данії з Таїландом, за якими порушуються справи проти педофілів?
Харрі кивнув.
— Гаразд. Норвегія веде переговори з таїландською владою, але договір поки ще не укладений. Тому я працюю тут неофіційно. Ми можемо затримати цього педофіла вже зараз, але доводиться чекати. Якщо ми заарештуємо його негайно, буде ясно, що ми проводили незаконне розслідування на таїландській території, а це політично неприйнятно.
— На кого ж ви працюєте?
— На посольство. — І Льокен розвів руками.
— Знаю, але від кого ви отримуєте накази? Хто стоїть за всім цим? І чи інформують про це стортинг?
— Ви впевнені, що хочете все це знати, Холе? — Він зустрівся поглядом з Харрі.
Той зібрався було щось сказати у відповідь, але передумав і лише похитав головою.
— Розкажіть мені краще, хто цей чоловік на знімках.
— Не можу. Вибачте, Холе.
— Це Атле Мольнес?
Льокен глянув на стіл і усміхнувся.
— Ні, це не посол. Мольнес якраз був ініціатором розслідування…
— Виходить, це…
— Повторюю, я не можу розповісти вам про все зараз. Якщо виявиться, що наші справи пов’язані одна з одною, тоді інша річ, але все одно вирішуватимуть наші начальники.
І він підвівся зі стільця.
— Я втомився.
— Ну як? — запитав Сунгторн, коли Харрі сів у машину.
Харрі попросив у нього сигарету, запалив її й жадібно затягнувся.
— Нічого не знайшов. Лише згаяв час. Чоловік чистий.
Харрі сидів у себе у квартирі. Він майже півгодини проговорив по телефону із Сестреням. Точніше, це вона говорила з ним. Неймовірно, скільки ж усього може статися в житті людини за якийсь тиждень. Вона розповіла, що дзвонила татові й що в неділю вони разом пообідають. Будуть їсти котлети. Сестреня все приготує, вона сподівається, що татко хоч трохи розговориться. Харрі теж на це сподівався.
Потім він погортав свій блокнот і набрав інший номер.
— Алло, — відповіли і а іншому кінці дроту.
Він затамував подих.
Алло, — повторив голос.
Харрі поклав трубку. Голос Руни майже благав. Він і сам не знав, навіщо подзвонив їй. За кілька секунд пролунав телефонний дзвінок. Піднявши слухавку, він сподівався почути її голос. Але це був Єнс Брекке.
— Я згадав, — заявив він. Голос його звучав збуджено. — Коли я піднімався з паркінгу назад в офіс, на першому поверсі в ліфт увійшла дівчина: вона їхала разом зі мною, а потім вийшла на п’ятому поверсі. Думаю, вона мене запам’ятала.
— Чому?
У відповідь пролунав нервовий сміх.
— Тому що я її запросив.
— Запросив?
— Так. Ця дівиця працює в «Мак-Еллісі», я зустрічав її раніше. У ліфті були тільки ми з нею, і вона так мило усміхалася, що в мене просто вирвалися ці слова.
Виникла пауза.
— Ти згадав про це тільки зараз?
— Ні, просто зараз я згадав, коли саме це було: після того, як я провів посла до машини. Мені здавалося, це відбулося на день раніше. Але потім я зрозумів, що помилявся: адже вона тоді ввійшла в ліфт на першому поверсі, а це значить, що я піднімався з паркінгу. Відтоді я там не був.
— Так що ж вона відповіла?
— Вона погодилася, а я відразу пошкодував про свої слова. Звичайний флірт, нічого більше. Потім я попросив у неї візитівку й сказав, що подзвоню їй, щоб ми обрали час. Зрозуміло, продовження не було, але думаю, вона мене згадає.
— У тебе є її візитна картка? — розчаровано простягнув Харрі.
— Так, хіба це не здорово?
Харрі трохи подумав.
— Послухай, Єнсе, це прекрасно, але все не так просто. Алібі в тебе як і раніше немає. Теоретично ти міг після цієї зустрічі знову спуститися на ліфті вниз. Скажімо, забути щось в офісі, повернутися, забрати і знову спуститися, чи не так?
— О! — Голос його зазвучав розгублено. — Але…
Єнс замовк, і Харрі почув його подих.
— От диявол. Ти правий, Харрі.
Розділ 35