— А крім того, на тобі…
— …відповідальність, так, — утомлено усміхнулася вона. — Хтось повинен нести цей хрест.
Харрі почав розповідати. Вона принесла каву, повідомила на комутатор, щоб її не кликали до телефону, записувала за Харрі, принесла ще кави, дивилася в стелю, лаялася останніми словами й зрештою сказала Харрі, щоб він ішов, бо їй треба подумати.
За годину вона знову викликала його до себе. Скаженіючи від люті.
— Чорт забирай, Харрі, ти взагалі розумієш, про що мене просиш?
— Так. І бачу, ти теж це зрозуміла.
— Я ризикую втратити роботу, якщо погоджуся покривати тебе й цього Льокена.
— Буде мило з твого боку!
— Чорти б тебе забрали!
Харрі усміхнувся.
Пані, що взяла слухавку в Торговельній палаті Бангкока, негайно поклала її, тільки-но Харрі заговорив англійською. Тоді він попросив Нхо передзвонити туди й вимовив по буквах назву, написану на першій сторінці аналітичного звіту, знайденого в кабінеті Кліпри.
— Тільки довідайся, чим вони займаються, хто власник і все таке інше.
Нхо вийшов, а Харрі якийсь час іще сидів, тарабанячи пальцями по столу, а потім зробив новий дзвінок.
— Холе, — відповіли в слухавці.
Харрі знав, що батько називає їхнє прізвище за звичкою, представляючись від імені всього сімейства. Немов мати усе ще сидить у зеленому кріслі у вітальні, вишиваючи або читаючи книгу. Харрі навіть здалося на мить, що вона теж бере участь у цій розмові.
Батько щойно встав. Харрі запитав, чим він має намір зайнятися сьогодні, і з подивом почув, що батько, виявляється, зібрався їхати на дачу в Рауланн.
— Треба нарубати дров, — сказав він. — Дрова закінчилися.
Він не був на дачі відтоді, як померла мати Харрі.
— А як у тебе справи? — запитав батько.
— Усе гаразд. Незабаром повернуся додому. Як Сестреня?
— Вона справляється. Але кухарем їй не бути.
І вони обидва засміялися. Харрі уявив собі, як виглядала кухня після того, як Сестреня приготувала недільний обід.
— Ти маєш привезти їй який-небудь подарунок, — сказав батько.
— Куплю щось. А тобі що привезти?
Запала мовчанка. Харрі вилаявся про себе, знаючи, що вони думають зараз про одне й те саме й що Харрі не зможе привезти з Бангкока те, що хоче батько. Щораз те ж саме: коли йому нарешті здавалося, що він розговорив батька, насправді той знову згадував про покійницю й знову линув думками до неї, замикався у своїй добровільній мовчазній самотності. Гірше за все це переносила Сестреня, адже вони з батьком завжди були «кращими-прекращими друзями», як він сам говорив. І тепер, коли Харрі немає поруч, вона почувала себе подвійно самотньою.
Батько кашлянув.
— Ти міг би… міг би привезти мені таку тайську сорочку…
— Сорочку?
— Так, це було б здорово. І ще кросівки від «Найк», адже вони ніби дешеві в Таїланді. Учора я дістав свої старі, вони зовсім розлізлися. До речі, як ти сам, у формі? Зможеш зробити пробіжку?
Поклавши слухавку, Харрі відчув, як клубок підступив до горла.
Харрі знову бачив її уві сні. Її рудувате волосся, що розліталося, її спокійний, упевнений погляд. Він чекав, що далі буде те саме: з її рота й очниць почнуть рости морські водорості. Але цього не сталося.
— Це Єнс.
Харрі зрозумів, що зі сну схопив слухавку.
— Єнс? — Дивно, чого це серце так закалатало. — Я бачу, ти любиш дзвонити в невизначений час.
— Вибач, Харрі, але в нас неприємності. Руна пропала.
З Харрі злетів усякий сон.
— Хільде не знає, що робити. Руна мала бути вдома до вечері, а зараз третя година ночі. Я дзвонив у поліцію, вони сповістили патрульні машини, але я вирішив подзвонити й тобі теж.
— Навіщо?
— Навіщо? Не знаю. Чи не міг би ти сюди приїхати? Хільде сидить і ридає.
Харрі уявив собі цю картину. У нього не було ніякого бажання стати свідком усього іншого.
— Послухай, Єнсе, я мало чим зможу допомогти зараз. Дай їй заспокійливого, якщо вона не п’яна, й обдзвони всіх подружок Руни.
— У поліції сказали те ж саме. Але Хільде говорить, що в дочки немає подружок.
— Чорт!
— Що?
Харрі сів на ліжку. Все одно сон уже пропав.
— Вибач. Я буду за годину.
— Дякую тобі, Харрі.
Розділ 42
Хільде Мольнес була занадто п’яна, щоб давати їй заспокійливе. І, щиро кажучи, занадто п’яна для будь-чого, крім ще однієї порції випивки.
Єнс, схоже, на це не зважав; він бігав між кухнею й вітальнею як зацькований кролик, підносячи їй тонік із льодом.
Харрі сів на диван, неуважно прислухаючись до тієї нісенітниці, яку вона казала.
— Вона гадає, сталося щось жахливе, — проговорив Єнс.
— Скажи їй, що у вісімдесяти з гаком відсотках випадків подібні зникнення завершуються тим, що зниклий повертається додому живий і неушкоджений, — відповів йому Харрі, немов його слова мали потребу в перекладі на мову п’яної жінки.
— Та я вже казав це. Але вона все одно повторює, що з Руною хтось розправився.
— Що за дурня!
Єнс присів на краєчок стільця, ламаючи пальці. Схоже, він був зовсім розгублений і дивився на Харрі майже з благанням.
— Руна і Хільде сварилися останнім часом, і я подумав…
— …що вона втекла з дому, щоб дошкулити матері? Цілком можливо.
Хільде Мольнес закашлялася й поворухнулася. Їй удалося піднятися з дивана й сьорбнути ще джину. Тонік закінчився.
— От якою вона буває, — сказав Єнс, немов її тут не було.
І все-таки це вона, констатував Харрі. Лежить собі, хропе із розкритим ротом. Єнс глянув у її бік.
— Коли я її вперше зустрів, вона сказала мені, що п’є тонік, щоб не занедужати малярією. Адже ти знаєш, у ньому хінін. Але він, мовляв, не смакує без джину.
Він слабко усміхнувся й підняв слухавку, перевіряючи, чи є гудок.
— У разі, якщо вона…
— Розумію, — сказав Харрі.
Вони сіли на терасі, прислухаючись до міського шуму. Крізь транспортний гул пробивалося ревіння компресорів.
— Новий суперавтобан, — кивнув Єнс. — Працюють день і ніч. Траса проляже он через той квартал. — І він показав рукою.
— Я чув, що в проекті бере участь один норвежець. Уве Кліпра… ти знаєш його? — І Харрі звів очі на Єнса.
— Уве Кліпра, так, авжеж. Він найбільший клієнт у нашій брокерській конторі. Я провів із ним безліч валютних операцій.
— Та ну? Ти знаєш, чим він зараз займається?
— Чим займається, тим займається. Принаймні, він скуповує багато компаній.
— Що за компанії?
— Здебільшого дрібні підрядчики. Він прокладає собі дорогу, щоб дібратися до BERTS, скуповуючи фірми субпостачальників.
— Це розумний хід?
Єнс оживився, з радістю перемінивши тему розмови.
— Авжеж, доки його покупки фінансуються. І доки фірми не збанкрутували, виконуючи своїзобов’язання.
— А ти знаєш компанію з назвою «Пхуріделл»?
— Ну звичайно, — розсміявся Єнс. — За дорученням Кліпри ми підготували аналітичний звіт і рекомендували йому купити її. Але звідки ти, цікаво, дізнався про цю компанію?
— Рекомендація виявилася не дуже вдалою, так?
— Так… — розгублено вимовив Єнс.
— Я тут учора доручив декому перевірити «Пхуріделл», і з’ясувалося, що вона практично банкрут, — сказав Харрі.
— Це правда, але як це тебе обходить?
— Власне кажучи, мене більше цікавить Кліпра. Ти трохи в курсі того, чим він займається. Наскільки він постраждає від цього банкрутства?
Єнс знизав плечима.
— Звичайно збиток у такому випадку незначний, але під BERTS Кліпра набрав стільки кредитів, що все перетворилося в картковий будиночок. Найменший вітерець — і вся конструкція звалиться, якщо ти розумієш, що я маю на увазі. Тоді Кліпрі кінець.
— Отже, він купує «Пхуріделл» за вашою, а вірніше, твоєю рекомендацією. Проходить лише два тижні, і фірма стає банкрутом. Під удар потрапляє статок Кліпри, і все через пораду одного-єдиного брокера. Я не фінансовий аналітик, але мені здається, що кілька тижнів — занадто малий строк. Він мав відчути, що ти продаєш йому старий автомобіль без мотора. І що бандити типу тебе мають сидіти за ґратами.