І що? Усе одно ми з Оксаною не розуміли, чого однокласник із дружиною скаржаться. Думали, то вони самі по собі такі: нервозні дорослі. Гм!.. А потім у нас народилась друга дитина і в них народилась друга дитина.
Словом, у нашого молодшого, поряд із Телясиком і Притулясиком на позначення ніжної іпостасі, в перші роки життя були прізвиська Винос Мозку, Шиложопчик і ще кілька таких, які я не хочу зберігати ані на письмі, ані в його пам’яті. Усе, що молодшому було сказано, звісно, було сказано з любов’ю. Терапія для батьків із розрахунком, що дитина все одно не розуміє. Ні, матюків не було.
І от ми з тими самими однокласником-емігрантом і його дружиною, узявши молодших дітей, зустрічаємося в кав’ярні рідного міста. Я бігаю по терасі з нашим Шиложопчиком, підкидаю його на ручках, даю заборонені предмети, щоб хоч на десять секунд привернути увагу до чогось одного, розважаю як можу, зрідка підбігаючи до столика послухати хоч уривки розмов. А вони посадили свого молодшого, як маленького будду, на диванчик біля себе, сьорбають чайок, їдять тістечка й добродушно підтрунюють:
— А пам’ятаєш...
— Пам’ятаю, — опускаю погляд я.
Причому наш молодший син, з іншого боку, ніжненький, любить пообійматися. Просто в нього майже не траплялося «споглядальних» моментів, які домінували в старшого. Молодший або сміється, або плаче. Темперамент, як у мене в ті часи, коли мама жбурляла мною в подушки. Причому плаче він не те щоб багато. Ні. Він, задоволений своєю прудкістю, тікає від тебе з реготом, хоча щойно навчився ходити. А ти біжиш і однією долонею хапаєшся за серце, а другу ледве встигаєш для амортизації вставити між головою сина й гострим кутом стола.
Або ти сідаєш попити гарячого чаю, а молодший — ні, він не завтикує в іграшки, як старший — він одразу встає і дряпається по твоїх ногах, якщо ти всівся на стільці. Або, якщо ти на довгій кухонній лавці, він видряпується з іншого боку, підходить і повертається дупкою до тебе, щоб різко плюхнутись тобі на коліна. Ти відставляєш чашку подалі, щоб не обпекти його, а другою рукою намагаєшся сповільнити цей плюх.
Як і в багатьох людей, декрет у мене не означає цілковитої відсутності роботи. Правда, мені не доводилося доходити до такого, як розповідала одна мама: ногою підколисує люльку за прив’язану мотузку, а руками в цей час друкує. Аж такої біди не було. Коли не мав сили писати чи можливості в певний день попрацювати для грошей — принаймні завжди мав час почитати. Але все ж підробіток потрібен, і ти пробуєш потроху редагувати тексти, перекладати тощо. Побачивши, що ти сідаєш за комп’ютер, синочок підходить до тебе і повертається, щоб дупцею тицьнутись у ноги.
— Добре, сідай на коліна, тільки дай мені п’ять хвилин!
Але якщо в перший рік дитині однаково, що ти робиш у вільні тридцять сім з половиною секунд, то після року вона вимагає, як це називає наша подруга, якісної уваги. Молодший тепер буквально ревнує до комп’ютера. Хапає за пальці й відриває їх від клавіатури.
Щоб попрацювати бодай десять хвилин, ти даєш йому Святе: наприклад, свої темні окуляри чи отой ажурний мідний кавовий набір на двох, який подарували каучсерфери з Туреччини. Та ще деякі речі, про які не напишу, щоб наша мама не знала. Але ж приходить Оксана з роботи:
— А це що таке?!
Її улюблене біле покривало — сувенірне, з романтичної поїздки нашого бездітного періоду — обмальоване зеленим і оранжевим фломастерами.
Коли в молодшого веселий настрій — це означає, що тобі доводиться за ним бігати. У найкращому разі, він хоче лащитись. Тоді він витягає з полички згадану в цій книжці не раз і не два «Козу-дерезу» (як вона мене дістала!) й тицяє тобі в руки. Здається, сина цікавить не стільки коза-дереза, скільки лягти головою тобі під пахву, а ручками хапати тебе за пальці й запихати свої гострі кігтики тобі під нігті.
Якщо старший після першого разу сам повчав батьків, що можна, а що «но-но-но!», то для молодшого найвеселіша розвага — лізти до газових конфорок, поки ти відвернувся робити салат, або, якщо ти біля плити, видряпатись на лавку й тицяти пальцем у клавіатуру, хитро поглядаючи на твою спину, — це робиться винятково заради того, щоб ти зрештою помітив. Ми з Оксаною подібне називаємо так: Вершини Дитячого Гумору.
— Ну чому до твого братика «не можна» доходило з першого разу, а до тебе не доходить? Га?
Сміється.
Мабуть, не доходитиме ще якийсь час. На старшого магічно діє фраза «я буду сердитий».