— Не сиди, як бовдур. Пиши.
Шифрувальник швидко записав текст.
— Отправ негайно.
Руднєв, щоб не бачив Ковпак, схрестив кисті рук. Молчанов все зрозумів.
Він вийшов з приміщення. Оглянувся. Поблизу нікого не було. Розірвав листик на дрібні шматочки і викинув.
Подумав: «У Діда часто бувають заскоки. Особливо, якщо вип’є. Продиктує радіограму, а на наступний день заспокоїться, прибігає, радіє, що не відправили».
Правда, іноді він не змінював свого рішення. Тоді радисти отримували від командира наганяй.
Але зараз Молчанову дав знак сам комісар. Він за свої дії відповідає. Шифрувальник зовсім заспокоївся і забув про чернетку радіограми.
Ковпак пішов до помічника по госпчастині Павловського. Перевіряти хазяйські питання. Той гнав для санчастини самогон-первак. Спирту не поступався. Командир частенько заглядав до помічника. Останнім часом вони навіть подружилися.
Коли командир випустив пар, продиктував радіограму, його заїло, що Руднєв і Базима не радіють його нагороді.
В штабну кімнату зайшов Жора Гроздовський. Поговорили про те, про се. Жора не втримався:
— Як же ви так лохонулися. Відповідальність ділите нарівно, а коли нагороджують, то одному Героя дають, а іншому «Знак Пошани» кидають.
Григорій Якович опустив очі. Він теж сприйняв нагородження Ковпака без особливого ентузіазму. Вважав кричущою несправедливістю.
— Недопрацювали ми з тобою, Семен Васильович. Самі готували документи на нагородження. Треба було показати наші істинні заслуги. А ми проявили скромність. От і вийшло.
— Нічого, Григорій Якович! Нагородивши Ковпака, партія і уряд віддали належне всьому з’єднанню. Ми як-небудь стерпимо таку оцінку нашої роботи.
— Заспокоюєте себе, Семен Васильович? Даремно! Мені здається, що в оцінці вашої діяльності не останню роль зіграв командир, — підсумував розмову Жора Гроздовський. — Міг би за вас постояти.
На наступний день Григорій Якович довго крутився навколо командира. Ловив момент, щоб залишитися з ним наодинці. Той, майже не виймаючи з рота цигарку, довго розмовляв з Руднєвим. Семен Васильович, як ні в чому не бувало, розповідав Дідові про тривожну обстановку, яка склалася. За даними розвідки, після Путивля ворог кинув великі сили, щоб знищити з’єднання.
Не дочекавшись, поки Ковпак залишиться один, Базима сказав йому:
— Сидір, мені з тобою переговорити треба.
На дворі стояв травень. Буйство природи. Але командир ще не зняв свою шапку, ходив у куфайці. Вони відійшли від штабного намету, присіли на давно повалений дуб.
— Недобре виходить. Тобі — Героя, а комісару — орденок.
— Це в штабі партизанського руху і НКВС напутали, — відповів Ковпак. — Я причому?
— Піди кому-небудь іншому скажи. У штабі не знають людей, їх заслуги. Ти міг, зрештою, настояти на своєму.
— Не тільки мені. Багатьом командирам Зірку бросили.
— Не ображайся, Сидір, але більшість наших бійців вважає, що ти командир тільки на папері. Насправді керує з’єднанням комісар. Він визначає стратегію і тактику з’єднання, тобто, що робити і як робити. Тобі готове подають, на блюдечку.
Ковпак виплюнув цигарку. Різко піднявся. Подивився на Базиму зверху вниз.
— Без тебе розберемся.
— Семен теж Героя заслужив.
Ковпак йому нічого не відповів.
Григорій Якович довго сидів без руху. Навіщось поправив гімнастерку. Кашкет із зірочкою. Він завжди прагнув виглядати, як комісар, але у нього не виходило. Через кілька хвилин одяг розповзався, розстібалися ґудзики, козирок кашкета повертався набік.
Начальник штабу згадав, що не минуло й року, як вони дали слово керувати загоном разом, не рахуватися, хто з них командир. Не минуло й року, як Ковпак це своє слово забув.
Базима встав, втомленою ходою зайшов до штабного намету. Там працювали його заступники. Семен Тутученко стукав на друкарській машинці, Вася Войцехович разом з Петром Брайко схилилися над картою, опрацьовували чергову бойову операцію.
Він присів на пеньок, який служив йому зараз стільцем, заходився оформляти черговий наказ. Через деякий час до намету прискакав Михайло Кузьмич. Невисокого зросту, зі світлим волоссям хлопчина спішився, прив’язав коня.
— Товаришу начальник штабу! — Приклав руку до козирка кашкета з червоною зірочкою. — Вам передав командир.
Григорій Якович розгорнув папірець. Там простим олівцем рукою Ковпака було написано: «Нагородити. Руднєв орден Леніна».