У штабі з’єднання сумських партизан командира групи «Лезо» і його групу розвідників на чолі з капітаном Іваном Івановичем Бережним рядові бійці зустріли із захопленням. Із заздрістю дивилися на новенькі автомати вітчизняного виробництва, нову форму.
Невисокого зросту, повний, з рудою пишною бородою, Вершигора швидко пересувався по розташуванню партизан, наспівував арії з опер і впевнено розмахував новеньким фотоапаратом «ФЕД».
«Трійка» сприйняла нову людину дуже насторожено. Останнім часом у з’єднання направлялися люди, які нікому не звітували. Руднєва це виводило з себе. Що за люди? Навіщо їх направили? Скрізь йому бачився зловісний слід Комітету державної безпеки.
Ковпаку швидко передавався настрій комісара. У Вершигорі він побачив агента держбезпеки, якого Москва прислала стежити особисто за ним. Керівник групи «Лезо» давав для цього привід. Він всюди слідував за Дідом. Прямий і відкритий Ковпак не затримався зі своїм ставленням до прибулого розвідника. Спитав того напряму:
— Тебе слідити за мною прислали?
Петро Петрович ще не знав усіх порядків у загоні. Знизав плечима, не знаючи, що відповісти.
— Сталін мені особисто сказав, щоб я гнав чекістів подалі.
Вершигора пояснив Ковпаку, що він працює на штаб Брянського фронту.
Однак, йому повірили не відразу. Семен Васильович намагався обходити питання, чим займається колишній режисер, окрім офіційних обов’язків. Але в розмові між собою «трійка» була впевнена, що Вершигора агент Луб’янки.
— Луб’янський викормиш, — підбив підсумки цих розмов Ковпак.
З’єднання готувалося до дальнього рейду. Куди і як. Про це ходили лише розмови. Але всі бійці загону знали, що в тривалий. На тисячі кілометрів, на правий берег Дніпра.
Петро Петрович зі своєю групою ходив у розвідку. Часто приводив «язика». Вершигора, погладжуючи рукою пишну руду бороду, ґрунтовно його допитував. Потім за допомогою своєї молоденької радистки Анни Лаврухіної передавав відомості в штаб фронту.
Маленька веснянкувата Аня майстерно володіла ключем. Вона не передавала, а працювала на музичному інструменті. У неї доходило до автоматизму.
— Мені здається, він простий товариський хлопець, — сказав одного разу Григорій Якович, який частіше за інших спілкувався з новеньким.
— Мені теж, — погодився з ним Руднєв.
— Нам тол, зброя і боєприпаси потрібні, — Ковпак і раніше не довіряв розвіднику штабу Брянського фронту, йому як і раніше здавалося, що в їхні ряди проник луб’янський годованець. — А вони людей надсилають. Люди до нас валом валять.
Руднєв задумався. Поклав руки на стіл. Оперся на них підборіддям. Потім виголосив тихо:
— Все не так, як треба. Без Кремля було важко і з ним не краще. Раніше знали всіх людей. Не боялися говорити, що думаємо. Зараз скрізь очі і вуха НКВС.
— Мені наплювати на них, — спокійно вимовив Ковпак. — Мені Сталін сказав, щоб їх посилали подалі. Неприємно, підеш за кущ, а за тобою Вершигора глядить.
Базима тихо зайшовся сміхом, затремтіли його плечі, зіскочили з лоба на перенісся окуляри.
— Вже не слідить, я з ним провів бесіду. Все пояснив.
— Хто він насправді, ми не дізнаємося, — продовжив Руднєв. — Але здоровий глузд мені підказує, що нам треба використовувати для себе розвіддані Вершигори.
— Розвідка у нього чітко організована , — погодився з ним Базима. — Борода — розумний хлопець.
Партизани почали користуватися розвідданими Вершигори. Потім той переконав керівництво, що з’єднанню, яке вчиняє безперервні стрімкі рейди, необхідний більший розвідувальний апарат.
Спочатку Ковпак послав Вершигору подалі:
— Нема чого роздувати розвідку. Достатньо, шо є.
Петро Петрович вирішив зайти з іншого боку. Він кілька разів довірчо розмовляв з Руднєвим. Нарешті, той погодився:
— Скоро підемо в рейд, роботи додасться.
Коли в черговий раз зібралися Ковпак, Руднєв, Базима і Вершигора, після довгих дискусій комісар сказав не гучним, але твердим голосом:
— Розвідку слід зміцнювати.
Командир подивився на комісара, хотів сказати що-небудь переконливе, своє, але стримався. Можна просто так потравити баланду, пустити пил в очі. Але мова йшла про підрозділ, від якого залежала доля з’єднання.
— Нехай буде гречка, — видихнув він звичне і заходився розпікати бійця, який зайшов з якимось проханням.
Незабаром командир підписав наказ про збільшення вдвічі чисельності розвідувальних підрозділів. Він призначив своїм помічником по розвідці Вершигору.