— Сьогодні ж відправлю радіограму Строкачу. Чому тебе не нагородили, — відразу вчепився за слова Сиромолотного командир.
— Я теж підпишуся, — додав Руднєв.
Перший час і керівники з’єднання, і представник УШПР жили душа в душу. Конфлікт вибухнув зовсім несподівано.
У штабі розглядали чергову операцію. Як завжди, інформував Руднєв, тримаючи перед собою на столі розгорнуту карту.
— Не треба фікцією займатися! — Різко підхопився представник штабу.
— Що ви маєте на увазі? — Спокійно спитав Руднєв.
— У вас сил достатньо, щоб завдати удару по ворогу напряму, — відрізав Іван Костянтинович.
Базима посміхнувся. Тихо промовив:
— Якщо достатньо, то це не означає, що ними можна розкидатися направо і наліво.
— Молодець, Іван Костянтинович! Тільки де ви були раніше, коли ми створювали загін? — Не втримався Руднєв.
— Іване, ти того… В нашу оперативну діяльність не лізь, — підтримав своїх Ковпак.
Іван Костянтинович вискочив з кімнати. Всі мовчали. Ковпак закурив цигарку. Дістав портсигар Руднєв. Після поранення він намагався кинути ковтати дим, але якось не виходило.
— От псих, — вимовив комісар.
— Навіть більший, чим командир, — заклопотано промовив Григорій Якович.
— Командир вам мешаєть. Відпустиш віжки — на головах ходить будуть.
— Давайте продовжувати. Без представника обійдемося, — вже спокійно промовив Руднєв.
— Семен, викладай, шо надумав, — миролюбно промовив Ковпак.
Сиромолотний прибіг на радіовузол. Підійшов до Галини Бабій.
— Галочка, треба радіо в штаб передати.
— Давайте!
Іван Костянтинович подумав трохи, продиктував:
— Тимофій! Напиши, які мої функції, як члена штабу. В загоні є командир, є комісар, а я хто?!
Він вийшов з приміщення на свіже повітря. Потроху приходив до тями. Спокійний голос Руднєва, підкреслене «ви» у нього стояли у вухах. «Дивися, як поставив себе, — думав бригадний комісар. — Ставить з себе великого полководця. Канни він взяв. Хлопці бойові підібралися. Ось він і користується їх хоробрістю».
Коли Іван Костянтинович повернувся до приміщення, там вже закінчили розглядати операцію. Руднєв просив Базиму зробити конкретні опрацювання.
— Повернувся. Хлопці, пора вже йти до тьоті Соні обідать, — миролюбно промовив Ковпак. — Зараз прикажу, шоб Павловський первачка приніс.
Зайшли в будинок, де розташовувалася штабна їдальня. Тут харчувалося загальне керівництво загону. Крім цього, були столові для оперативних підрозділів. Незабаром з’явився Павловський. Від нього віддавало спиртним. Сиромолотний відразу вловив його запах, але нічого не сказав присутнім.
Коли пообідали, вернулися до себе. Базима в так званий робочий штаб, командир, комісар і представник — до себе на квартиру. Руднєв влігся на диван, Сиромолотний — на ліжко. Ковпак сів за стіл, щоб викурити цигарку самосаду.
— Шо ви там порозлягалися? — Невдоволено зауважив командир.
— Поки є можливість, треба відпочивати, — відповів Руднєв.
— Давайте краще в дурника перекинемся, — Сидір Артемович взяв у руки карти.
Сиромолотний встав, Руднєв продовжував лежати.
Ковпак глибоко затягнувся, поклав самокрутку на стіл і роздав карти на трьох.
Комісар продовжував лежати.
— Семен, вставай, карту вже роздано.
Семен Васильович присів за стіл поряд з Ковпаком. Зіграли кілька разів. Сидір Артемович вимовив:
— Давайте під інтерес. Зараз за Павловським пошлю.
Незабаром з’явився Павловський. Гра пішла веселіше. Вони просиділи за нею майже до вечора.
Через деякий час Руднєв пішов.
— Вибачте, — сказав він. — В штаб зайду. І в роту, де політруком Ковальов. Хлопці зовсім знахабніли. Замучили жінку: єврейка. Проходу їй не дають.
— Передай Ковальову. Нехай цим хлопцям, що обзиваються, спочатку морди наб’ють. Не перестануть — розстріляємо. Скажи, шо я сказав.
— Передам, — відповів Руднєв. — Міжнаціональну ворожнечу треба присікати.
Руднєв спочатку зайшов у штаб. Григорій Якович разом з двома заступниками — Войцеховичем і Тутученко — «прив'язували» операцію до місцевості, враховуючи кожен кущик, кожен горбик, болото, озеро, щоб потім визначити завдання конкретним бійцям, щоб, повернувшись із завдання, вони не говорили:
— Все нормально на бумаге, да забыли про овраги.
Семен Васильович дещо ще уточнив, разом з начальником штабу вийшов на вулицю.
— Приїхав контроль, — сказав Григорій Якович. — Думає, без нього не розберемося.
— Лізе куди треба і куди не треба. Сидять по тилах, штани протирають. І роблять вигляд, що вони воюють.