— Правильно ти його послав.
— Я перед ним розшаркуватися не збираюся. Я з них погони позриваю.
Руднєв пішов по селу. Розмовляв з людьми, цікавився їх настроєм, справами. Вони теж розповідали йому свої проблеми.
Зустрівся з Ковальовим.
— Що ви обзиваєте?
— Є у нас один. Ніяк не зрозуміє елементарних речей.
— У нас багатонаціональне з’єднання. У тому числі воюють євреї… Якщо будемо один одного обзивати, знаєте що вийде…
— Я йому вже робив зауваження, — винувато вимовив Ковальов.
— Міжнаціональну ворожнечу треба знищувати відразу, — відповів Руднєв.
Ковпак, Павловський і Сиромолотний продовжували грати «під інтерес». Хто програвав, випивав стопку самогону.
За грою вели розмову про Руднєва.
— Що він собою являє? — Запитав Іван Костянтинович.
— Кадровий військовий. Служив на Далекому Сході. Два роки сидів за політику, по 58 статті, — пояснював Павловський.
— Ще той тип, — вимовив Сиромолотний. — Вважає себе великим полководцем. Канни він брав. Нехай бійцям говорить спасибі.
— Мене теж трохи не посадили. Довелося перед війною відсиджуватися в Спадщанському лісі, — вставив Дід.
— «Трохи» не рахується, — відповів розчервонілий представник УШПР.
— Відсидів, з ким не буває, — зауважив, посмоктуючи люльку, Павловський.
— Ви не розумієте ситуації, його неможливо перевиховати. Його можна тільки знищити. Він був ворогом, ворогом і залишився, — не здавався Сиромолотний.
— Ти, Іване, не загинай, — заперечив йому командир. — Ми з Руднєвим не один пуд солі з’їли.
— Слухаю тебе, Сидір, і не розумію, хто у нас командир, — Не вгамовувався представник штабу. — Ти чи комісар.
7
Під час перебування представника штабу в з’єднанні Руднєв запропонував йому свою тачанку, якою вони користувалися кожен у міру потреби. Того дня комісар готувався їхати на аеродром. Заздалегідь попередив їздового Якова Ілліча Мазуренко. Коли Семен Васильович подивився на обличчя їздового, неприємно вразився. Воно було все в синцях. Під очима чорні кола. Руднєв зняв шапку у їздового. Голова теж була в шишках.
— Яків Ілліч, що сталося?
Їздовий клопотав біля коня. Затягнув хомут. Поправив дугу. Намагався сховатися від комісара.
— Не тікай від мене, — зупинив його Руднєв. — Признавайся, що сталося.
Мазуренко зупинився. Подивився на Руднєва.
— Вас хочуть знищити.
— Що ти несеш?!
— Сирий вчора побив мене.
— Яків Ілліч, Сиромолотний. Скільки можна повторювати.
— Представник штабу. Вчора побив мене. Викинув у поле з тачанки. Я знепритомнів. Якщо б мороз був міцніше, сьогодні б вже поминали.
Їздовий пустив сльозу. Щоб не бачив комісар, відвернувся від нього. Витирав сльози.
— За що?
— Він сказав, що ви ворог народу. Вас треба прибрати зовсім.
Останнім часом Сиромолотний втратив контроль над собою. Вони з Ковпаком все більше засиджувалися за столом, приймаючи для апетиту первак або спирт, які постачав керівництву Павловський. Іноді перебирали, що призводило до «подвигів», не красило командирів.
Семен Васильович намагався зупинити Сиромолотного і Ковпака. Але з Дідом, який «заклав», розмовляти було абсолютно неможливо. Якщо тверезим він часто поводився грубо і безцеремонно, то в стані сп’яніння звірів. У такі моменти йому краще було не попадатися під руку.
Комісар намагався відвести командира і представника штабу в хату, де вони квартирували, вкласти спати. Але це далеко не завжди вдавалося. Недавно Сиромолотний в їдальні, в присутності Павловського, кучера, кухарів обрушився на помічника начальника штабу Васю Войцеховича.
Вася, знаючи круту вдачу представника штабу, намагався відбутися відмовками. Той поніс на нього добірним матом. Вася кинув їжу і поспішив втекти з їдальні.
— Від мене не втечеш, — кричав услід йому Іван Костянтинович. — Я з тебе нагороди позриваю.
У той час Войцехович був нагороджений однією медаллю.
Він прибіг до штабу і довго не міг заспокоїтися. Розповів Базимі, як ні за що отримав наганяй від Сиромолотного.
Начальник штабу поставив до відома про те, що трапилося, командира і комісара, намагався сам виховувати Івана Костянтиновича. Але той і його послав подалі.
Іван Костянтинович встиг посваритися і з Вершигорою. Помічник командира з розвідки в кишеню за словом не поліз. Він відразу відбрив представника УШПР. Після цього той намагався обходити Петра Петровича стороною.