А недавно Сиромолотний п’яний ішов вулицею села, де стояло з’єднання, ображав всіх підряд. Він голосно лаявся матом, кричав. Руднєву насилу вдалося залагодити конфлікти. І ось зараз ще одна новина.
— Це ж треба. Прикладом по голові. Неможливо доторкнутися.
— Яків Ілліч, повторіть, що він сказав.
— Він сказав: «Яків, що ви терпите цю наволоч, комісара Руднєва. Це ворог народу, його треба прибрати».
— Далі?
— Я з ним не погодився. Сказав, що Семена Васильовича все з’єднання знає. Тисячі людей. І ніхто поганого слова про нього не скаже. Який він ворог народу?! Після цього він побив мене прикладом і викинув з тачанки.
Руднєв відклав поїздку.
— Відпочинь, Яків Ілліч! Піду розбиратися.
З’єднання рухалося в район Житомирської та Київської областей. Кілька днів відпочивало після швидких і ризикованих переходів. Він знайшов Ковпака в одному з дворів, де той розмовляв з бійцями. Він повчав їх у своєму звичному дусі.
Коли розмова закінчилася, командир вийшов з двору. Поли довгого кожуха були розстебнуті. Виднілися золота Зірка і орден Леніна на гімнастерці.
— Шо в тебе, Семен? — Запитав Ковпак.
Комісар не стримав себе.
— Коли закінчиться ця вакханалія?! П’янки, дикі витівки.
— Шо ти єрепенишся?
— Тепер до мене черга дійшла. Уже мене закликає вбити.
— Перебрав Іван. По п’янці.
— Сидір! Цього терпіти більше не можна! Треба поставити його на місце.
— Заспокойся. Нічого страшного не сталося.
Ковпак вилаявся добірним матом і пішов далі.
Руднєв здогадався, що командир вже п’яний. Вчора вони з Сиромолотним перебрали і сьогодні, по всій видимості, вже полікувалися. Хотів його гукнути. Поговорити, як слід. Але не став. Зрозумів, що запізнився. Ковпак вже не зрозуміє.
Руднєв кинувся шукати Сиромолотного. Той стояв посередині вулиці. Розмовляв з бійцями. Семен Васильович відразу здогадався, що він напідпитку. І це представник штабу. У денний час! Видав тому по повній. Вів розмову по-чоловічому, хоча називав того на «ви». Комісар обізвав представника «дурнем». Вони знову міцно посварилися.
Звістка про сутичку Сиромолотного з їздовим Мазуренко, де фігурував комісар, швидко розлетілася по з’єднанню. Коли Семен Васильович зайшов до штабу, Базима попросив своїх заступників залишити їх наодинці.
— До мене заходять бійці і кажуть, що його самого треба прибрати, — сказав заклопотано Базима.
— Не збагну, що він від мене хоче? — Промовив задумливо Руднєв.
— Що там розуміти, — відповів йому начальник штабу. — Усім видно, що він заздрить тобі. Хоче, напевно, того ж, що і від Сабурова. Місце твоє зайняти.
— Що вони з Ковпаком робитимуть? Ні один, ні другий не розбираються в партизанській тактиці.
Григорій Якович додав:
— Він не може пробачити тобі, що своєю бойовою діяльністю ти спростував безглузді звинувачення, які тобі пред’явили в 1938–1939 роках.
Чоловіки вийшли на вулицю. Незважаючи на війну, люди продовжували жити своїми звичними турботами. То в одному, то в іншому кінці села лунало мукання корів, хором гавкали собаки. З труб вився сірий дим. Пах він дубом і хвоєю.
Їм зустрілися Радик і Жора Гроздовський. Вони вже знали чергову новину про скандального представника штабу.
— Тату, що ти терпиш цю свиню? — Випалив Радик.
— Усі мої знайомі кажуть, що треба прибрати цього негідника, — додав Жора.
Семен Васильович подивився на Базиму. Всім своїм виглядом начальник штабу показував, що згоден із словами молоді.
— До чого людину зілля доводить. Вип’є. І починає колобродити. Не надавайте п’яним розбіркам особливого значення, — промовив комісар.
— Його треба прибрати! — Повторив Жора. — Все одно він не заспокоїться. Прибере вас.
— Викиньте це з голови! Щоб цього я більше не чув!
Семен Васильович чекав підтримки від командира. Той на випади Сиромолотного дивився крізь пальці. Вперше перестав прислухатися до думки комісара. Виконував побажання представника УШПР.
Комісар переборов себе. Намагався рівно ставитися до представника. Разом з Ковпаком клопотав про нагородження Сиромолотного орденом. Коли в УШПР засумнівалися в подальшому перебуванні свого представника в з’єднанні, встав на його захист.
Але амбіційного, заздрісного і неврівноваженого Івана Костянтиновича несло далі.
Одного разу біля штабу з’явилася розлючена юрба бійців.
— Де негідник? Ми зараз його розстріляємо, — кричали люди.
— В чому справа? — Вийшов до партизанів Ковпак.
— Говоріть хто-небудь один, — намагався заспокоїти бійців комісар.